Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

подриґус
подридзати
подрипати
подріб
подрібити
подрібнити
подрібниця
подрібніти
подрібці
подріжнятися
подробити
подробиця
подрочити
подруга
подругувати
подруженька
подружжя
подружина
подружити
подружитися
подружка
подружниця
по-друзьки
подрукувати
подруцкати
подря
подряпати
подряпатися
подубіти
подубнути
подув
подуванити
подуванитися
подувати
подувчитися
подуга
подудрювати
подужати
подужу
подужувати
подужчати
подумання
подумати
подумняний
подунути
подупельник
подурити
подуріти
подурманитися
подурнішати
подуся
подути
подутися
подуха
подухати
подушеньство
подушечка
подушити
подушка
подушне
подушник
подущина
подюґати
подяка
подякування
подякувати
подячний
поезійка
поезія
поема
поет
поетизування
поетизувати
поетичний
поетичність
поетів
поетка
поєдині
поєдинок
поєдинцем
поєднання
поєднати
поєднатися
поєзуїтити
пожаданий
пожадання
пожадати
пожадатися
пожадливий
пожадливість
пожакувати
пожалити
пожалити 2
пожалитися
пожаліти
пожалкувати
пожалкуватися
пожалувати
пожар
пожарина
пожарище
пожарка
пожарний
пожарня
пожартувати
пожати
пожахати
пожахачка
пожахнутися
пожбурити
пожвакати
пождати
пожевріти
пожега
пожед
пожежа
пожежний
пожемчужити
поженити
поженитися
Загомоні́ти, -ню́, -ни́ш, гл. Заговорить. Ой цюкнув раз перший — вона зашуміла, ой цюкнув раз другий, та й загомоніла. Чуб. V. 710. А ні поспитати, а ні загомоніти до неї. МВ. ІІ. 98. Иногда употребляется въ смыслѣ: прикрикнуть, строго и съ укоромъ заговорить съ кѣмъ. Батько аж загомонів тогді на його: «Та чи довго ти гави тут ловитимеш?» Г. Барв. 387. Въ прилож. къ толпѣ, значитъ: загалдѣть. То тихо було, а то як загомоніла вся громада, — такого крику!
Зажи́ти Cм. заживати.
Здурні́ти, -ні́ю, -єш, гл. Поглупѣть, сдѣлаться глупымъ. Вх. Лем. 419.
Зігна́ти Cм. зганяти.
Кервель, -лю, м. Раст. Scandix Cerefolium L. ЗЮЗО. І. 135.
Копистник, -ка, м. = копистка. Ум. копи́стничок. Сіли тато під мисничком, мамка татка копистничком. Чуб.
Ощадний, -а, -е. Бережливый, экономный.
Підводити, -джу, -диш, сов. в. підве́сти́, -веду́, -де́ш, гл. 1) Подводить, подвести. Кобзу підвели йк дубу і поставили під гіллею. Стор. МПр. 105. Він до огню то рило підведе, то лапу коло жару сушить. Греб. 386. 2) Проводить, провести. Куди дорога до міста, дівчино?... — Я вас зараз підведу, ви певне здалека. Гн. І. 90. 3) Поднимать, поднять, приподнять. Узяв колоду за комель, підвів проти себе як свічку. Мнж. 9. Маруся підвела очиці вгору. Кв. Вона глянула: підведіть мене, добрі люде. МВ. І. 57. 4) При побѣлкѣ и окраскѣ цвѣтной глиной (стѣны, печи и пр.): проводить, провести бордюръ. Kolb. I. 56. Зосталося тілько жовтою глиною підвести. Мир. Пов. II. 80. 5) Подводить, подвести, подвергнуть чему; обмануть ожиданія. МВ. (О. 1862. III. 68). Пропади ти лучче сам, що нас усіх підвів. Рудч. Ск. 6)до чо́го, на що. Подстрекать, подстрекнуть. Тут і росказала все, до чого копитан мав її підвести. Кв. Бодай твоя мати в пеклі згоріла, бо що нас молоденьких на тоє підвела. Чуб. V. 231.
Понадсихати, -хаємо, -єте, гл. Подсохнуть (во множествѣ).
Убовтатися, -таюся, -єшся, гл. Забрызгаться грязью.
Нас спонсорують: