Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

подриґус
подридзати
подрипати
подріб
подрібити
подрібнити
подрібниця
подрібніти
подрібці
подріжнятися
подробити
подробиця
подрочити
подруга
подругувати
подруженька
подружжя
подружина
подружити
подружитися
подружка
подружниця
по-друзьки
подрукувати
подруцкати
подря
подряпати
подряпатися
подубіти
подубнути
подув
подуванити
подуванитися
подувати
подувчитися
подуга
подудрювати
подужати
подужу
подужувати
подужчати
подумання
подумати
подумняний
подунути
подупельник
подурити
подуріти
подурманитися
подурнішати
подуся
подути
подутися
подуха
подухати
подушеньство
подушечка
подушити
подушка
подушне
подушник
подущина
подюґати
подяка
подякування
подякувати
подячний
поезійка
поезія
поема
поет
поетизування
поетизувати
поетичний
поетичність
поетів
поетка
поєдині
поєдинок
поєдинцем
поєднання
поєднати
поєднатися
поєзуїтити
пожаданий
пожадання
пожадати
пожадатися
пожадливий
пожадливість
пожакувати
пожалити
пожалити 2
пожалитися
пожаліти
пожалкувати
пожалкуватися
пожалувати
пожар
пожарина
пожарище
пожарка
пожарний
пожарня
пожартувати
пожати
пожахати
пожахачка
пожахнутися
пожбурити
пожвакати
пождати
пожевріти
пожега
пожед
пожежа
пожежний
пожемчужити
поженити
поженитися
Безпросвітний, -а, -е, безпросвітній, -я, -є. Непроглядный, безпросвѣтный. Усе небо блакитнеє покрива темнота, безпросвітня, нерозумна давняя дрімота. безпросвітна доля — безотрадная жизнь.
Звіра́к, -ка, м.II. Звір. 2) Шух. І. 22.
Згу́бний, -а, -е. Гибельный.
Зруйнування, -ня, с. Разореніе, разрушеніе. Стор. II. 137.
Китити, -кичу, -тиш, гл. Дѣлать кисти. Та шила хусточки з китаєчки, лишила китиці з заполочі. Мил. 88.
Лоба́нець, -нця, м. Иностранная золотая монета. То не червінці, а лобанці. Зміев. у.
Нутрішній, -я, -є. Внутренній.
Прибідок, -дку, м. Прибавка къ бѣдѣ, добавочная бѣда. До біди найдеся все й прибідок. Фр. Пр. 44.
Скаржити, -жу, -жиш, гл.кого. Подавать жалобу на кого. Вишукавсь якийсь родич, шинкарю небіжчику, що скаржити прийшов. МВ. ІІ. 192. Вже їго перед паном Богом скаржит. Гн. II. 227.
Умічати, -чаю, -єш, сов. в. умети́ти, -мечу, -тиш и умітити, -мічу, -тиш, гл. Замѣчать, замѣтить, примѣтить. Кажу ж вам — не вмітив їх гаразд — в чому одіті, а так — довга одежа. Новомоск. у. (Залюб.). Я не вмітив, чи була вона п'яна, чи ні. Екатер. у. (Залюб.). Я не вмічала, чи були там сліди, — мені й байдуже. (Залюб.).Швидко бігли, — затим не можна було їх умітити, які вони були собі на вид. Новомоск. у. І Пилипиха вже вмічати почала, що дома він не говорить і смутує. МВ. ІІ. 174.
Нас спонсорують: