Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

підчищати
підчіпок
підчісувати
підчорнити
підчулити
підчулювати
підчухрати
підшальовувати
підшивайло
підшивати
підшивка
підшийник
підшийок
підшильовувати
підшити
підшкильнути
підшкурний
підштанки
підштовхнути
підштовхувати
підштрикень
підштрикнути
підштрикувати
під'юджувати
під'ядлівчак
під'язати
під'язичниця
під'язник
під'язувати
під'язуватися
під'ярок
піжити
піжмурки
піздріти
пізнавати
пізнаватися
пізнитися
пізній
пізніхірочка
пізно
пізріти
пізьма
пійло
піймяти
пійниця
пійняти
пійнятися
пійстра
пійти
пікати
пікинер
пікинерія
пікинерський
пікинерувати
піківний
піклування
піклуватися
пікний
пікувати
піл
пілка
пілляти
пілтина
пілть
пільга
пільгувати
пільський
пільх
піля
пімперля
пімста
пімстити
піна
пінити
пінка
пінна
пінняк
пінявий
піняз
піняти
піп
пір
пірвати
пірватися
пірзний
пірина
пірити
пір'їна
пірнати
пірнач
пірначка
пірник
пірникоза
пірнути
пірце
пірчити
пірчун
пір'я
пір'яний
пір'ячко
пісенька
пісі
піскля
пісковатий
пісковатиця
пісковий
піскоглід
піскозоба
піскозоблиця
піскуватий
піскуваха
післанець
післанський
післати
післище
після
піснечка
пісний
пісникати
пісниковий
Віятися, -віюся, -єшся, гл. 1) Носиться, бродить, таскаться. Мабуть назнав десь повію всесвітню та й віється. Мир. ХРВ. 324. Як пообідають, то нехай собі віються куди схочуть. О. 1862. V. 103. 2) Вѣяться, провѣваться. Пшениця.... і молотиться, і віється. Стор. І. 76.
Дудуритися, -рюся, -ришся, гл. Топыриться, упираться со страху. Вх. Зн. 16.
Зарну́ти Cм. заринати.
Змигнути, -ну́, -не́ш, гл. Мигнуть. І оком не змигнуть, як... звалився з дуба чоловік. Стор. МПр. 107.  
Зогнутися, -ну́ся, -нешся, гл. = зігнутися.
Кизлик, -ка, м. Родъ льдины изъ замороженнаго кизяка, на которомъ катаются съ горки вмѣсто саней. Мирг. у. Слов. Д. Эварн. Cм. грімак.
Негоїстий, -а, -е. Плохо заживающій (о ранѣ).
Оборонний, -а, -е. Защитительный. Не бійсь, каже батько, оборонна рука є! Він тебе поб'є, то й йому не минеться. Черниг. г.
Оздобність, -ности, ж. Красивость, изящность.
Прибір, -бору, м. 1) Одежда, нарядъ. Краща дівчина твоя всіх, на їй приборі більше всіх. Чуб. III. 150. 2) Одѣваніе, наряжанье. Хиба мені до прибору? Аби гарної. Ком. Пр. № 823. Косу заплетемо, — які ж тут прибори? Та й до церкви, та й т рушник. О. 1861. XI. Кух. 27. Вообще приготовленія къ чему либо (свадьбѣ, празднику) и необходимыя для этого вещи. Треба ж таки прибраться к весіллю; хоч рушники і єсть готові, так іще дечого треба. — Аби рушники були, а за прибори на весілля не турбуйтесь: наш Возний... на свій кошт таке бундячне весілля уджиґне. Котл. Н. П. 377. 3) Узорная вышивка цвѣтными нитками по лацкану полушубка. Вас. 155.
Нас спонсорують: