Возирка, -ки, ж. = возівня.
Жме́ня, -ні, ж. 1) Горсть, часть руки. Лучче синиця в жмені, ніж журавель в небі. Сім'ю свою треба хазяйці так тримати, як мак у жмені. 2) Пригоршня, горсть, количество сыпучихъ тѣлъ, пеньки, льна и пр. которое можетъ помѣститься въ горсти. Саме менше, а жмінь шість (конопель) пропало. Візьми, сестро, піску жменю. Висипав їй жменю дукатів. Укинув попелу жменю. 3) Какъ обозначеніе малаго количества: немного, малость. За старого Хмеля (Богд. Хмельницького) людей було жменя. Оглянувся Сомко, аж при йому тілько зо жменю старшини. Стоїть хатина, коло неї жменя города. 4) Часть полотика, полольщицкой кирки: желѣзная треугольная пластинка, — посредствомъ уха она надѣвается на рукоять. Ум. жме́нька, жмі́нька, жмі́нечка. Чуже візьмеш жмінькою, то чорт твоє міркою. Ув. жме́нище.
Клобучаний, -а, -е. Войлочный.
Ластитися, -щуся, -стишся, гл. Ласкаться, лащиться. І щебече й сміється, і вигадує, і регочеться, і до матері ластиться. Війся не того собаки, що бреше, а того, що ластиться.
Опіяка, -ки, м. Пьяница.
Перекалка, -ки, ж. Грязные рвы, ручьи поперекъ дороги.
Проучати, -ча́ю, -єш, сов. в. проучи́ти, -чу́, -чиш, гл. = провчати, провчити. Та велів зготовляти прутів пуки — мене проучати. Ой дай, жінко, нагая, проучити німчая.
Татуняти, -няю, -єш, гл. Часто упоминать въ разговорѣ слово татуньо.
Тороплений, -а, -е. Оторопѣвшій, ошеломленный, одурѣлый, пугливый. Стояла довго тороплена. Звірюка до огню підскочив, підскочив, озирнувсь, мов тороплений сів, бо зроду вперше він огонь уздрів. Насторошать уші тороплені коні. Тороплена дитина.
Удержуватися, -жуюся, -єшся, сов. в. удержатися, -жуся, -жишся, гл. Удерживаться, удержаться. Не держались на горі, а під горою не вдержишся. Тепер я не хочу нічого: дасте свиту да рушницю, бо в мене нічого не вдержиться.
