Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

полуда
полудання
полуденний
полуденник
полуденниці
полуденок
полудень
полуденькувати
полуднання
полуднати
полудневий
полуднець
полуднє
полудній
полуднувати
полуднювати
полудрабок
полудуватий
полужупанчик
полузати
полузка
полукіпок
полумацьок
полумисок
полуміння
полумінь
полум'я
полум'яний
полум'ячко
полунати
полуниця
полуничний
полуничник
полуничниця
полуночний
полуночниця
полупанійка
полупанок
полупати
полупати 2
полупетро
полупити
полупитися
полупотіти
полурибка
полурізка
полусеток
полуск
полускати
полускирт
полусорочини
полустав
полуставець
полутабенковий
полутабенок
полуцвіт
получабак
получати
получити
получчати
получче
полушка
польгувати
полька
польнувати
польованець
польовий
польовик
польовина
польовка
польовниця
польський
польськість
польце
польща
польщак
польщачка
польщизна
полюбити
полюбитися
полюбляти
полюбовник
полюбовниця
полюбувати
полювання
полювати
полюддя
полюдніти
полюдськи
полютувати
полюховка
полюштатися
полявина
полягати
полягти
полягтися
поляк
поляка
полякати
полякатися
поляна
полянки
поляпас
поляпати
поляпатися
поляскати
полятиця
поляченько
полячитися
полячок
поляшити
поляшитися
полящати
помагати
помагатися
помагач
помаґлювати
помазанець
помазання
помазати
Гоні́ння, -ня, с. Гоненіе. Шух. I. 227.
Кістяний, -а, -е. Костяной. Мишко, мишко! на тобі кістяні зуби, дай мені залізні. Ном. № 263.
Лотро́вський, -а, -е. 1) Разбойничій. 2) Распутный, развратный.
На́года, -ди, ж. Случай, удобное время. (Юда) шукав нагоди, щоб видати Його їм без народу. Єв. Л. XXII. 6.
Памнятати, -та́ю, -єш, гл. = пам'ятати.
Письменницький, -а, -е. Писательскій. Кобзарю! не дивись ні на хвалу темноти, ні на письменницьку огуду за пісні. К. Дз. 207.
Підігрівати, -ва́ю, -єш, сов. в. підігріти, -грію, -єш, гл. Подогрѣвать, подогрѣть. (Страву) мусили підогрівать. Котл. Ен.
Підсусіджуватися, -джуюся, -єшся, сов. в. підсусідитися, -джуся, -дишся, гл.до ко́го. Жить, находиться у кого въ положеніи підсусідка. До його всі підсусіжувалися. Драг. 218.
Староста, -ти, м. 1) Начальникъ прежняго староства, на которыя прежде были раздѣлены воеводства. К. ЧР. 10. 2) Начальникъ уѣзда въ Галиціи. 3) Староста сельскій. О. 1861. VIII. 91. 4) Сватъ. Мет. 41. МУЕ. III. 92, 93. Ум. старо́стонько.
Чистісінько нар. 1) Совершенно чисто. Чистісінько в хаті, — ніде ні смітинки. Харьк. 2) Совершенно, совсѣмъ (сильнѣе, чѣмъ чисто 2). Чистісінько він та й годі. Харьк.
Нас спонсорують: