Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

погибельний
погибнути
погидувати
погинатися
погинути
погиркати
погицати
погідливий
погідний
погін
погінка
погіншливо
погінь
погіркнути
погірник
погіршати
погладити
погледіти
поглибати
поглибшати
поглинути
поглузузати
поглум
поглумитися
поглумка
поглухнути
поглушити
погляд
поглядання
поглядати
поглядатися
поглядіти
поглянути
поглянутися
погнати
погнатися
погнисти
погніватися
погнівити
погній
погнітити
погноїти
погнути
погнутися
поговір
поговірка
поговіти
поговорити
погода
погоддя
погоджати
погоджатися
погодка
погодливий
погодний
погодник
погодонька
погодувати
погодуватися
погожий
погоїти
погоїтися
погойдати
погойднути
погойдуватися
поголити
поголитися
поголіти
поголовастий
поголодити
поголодувати
поголос
поголосити
поголоска
поголосний
поголоснійшати
поголубити
поголубитися
поголубіти
поголубкатися
погомоніти
погонач
погонець
погонити
погонич
погонка
погононька
погонь
погоня
погорда
погорджування
погорджувати
погордувати
погорження
погориджа
погористий
погорілець
погорілий
погорілище
погорілля
погорінець
погоріти
погородити
погосподарювати
погостити
погоститися
погострити
погостювати
поготів
поготувати
пограбнути
пограбувати
пограти
погратися
погреб
погребарь
погребати
погребельне
погребиця
погребище
Гру́бо нар. Толсто. Перо грубо пише. Камен. у.
Завози́ти 2, -жу́, -виш, гл. Затаскать, загрязнить.
Калатати, -та́ю, -єш, [p]одн. в.[/p] калатнути, -тну, -не́ш, гл. 1) Бить, колотить, ударить. Калатнув батька. Н. Вол. у. 2) Стучать, стукнуть. 3) Звонить. Ото калатають, ще й дзвони поб'ють. Харьк. г. 4) Хлопотать, прилагать усилія, биться. Треба довго калатати, щоб бабу ошукати. Ном. № 9075. 5) Молотить, не развязывая снопа (о ржи). 6) Шевелить? тормошить? Не счулась, як воно й народилось, — так мені стало негарно. Дивлюсь — воно лежить біля мене мовчки. Я його калатала, так ноно вже неживе, то я й закопала. Новомоск. у. Залюбовск.
Киринити, -ню, -ниш, гл. 1) Вскапывать, взрывать. Желех. 2) Приводить въ безпорядокъ. 8) Пачкать, марать. Желех.
Лю́бо нар. 1) Пріятно; хорошо; красиво. У людей діти — любо поглядіти. Ном. № 9204. Сияло сонце в небесах; а ні хмариночки, та тихо, та любо, як у раї. Шевч. 100. Любо й неньці, як дитина в честі. Ном. № 9226. З гарної дівки гарна й молодиця, — гарно завертиться, любо подивиться. Ном. № 9004. 2) Съ наслажденіемъ. Не дві ночі карі очі любо цілувала. Шевч. 66. Невольники лежять, простягшись любо. К. Іов. 8. 3) Любовно, въ любви, въ согласіи. Ум. любо́нько, любе́сенько. І досі ще стоїть любенько рядок на вигоні тополь. Шевч. 492. Ходить по хаті..., урядившись як можна гарніш, виголившись чистенько і чуб вистригши любесенько. Кв. Тихенько й любенько день мине. МВ. І. 18. Мені, моя доле, дай на себе подивитись, дай і пригорнутись, під крилом твоїм любенько в холодку заснути. Шевч. 622. Сестро моя, не журись, голубко! Досі жили з тобою любенько, — треба так і звікувати. МВ. І. 12. І за руки любенько взявшись, до ратуші пішли тишком. Котл. Ен. V. 44.
Нане́забудь нар. Ha память.
Оголони, -нів, м. мн. У лошадей на деснахъ пузыри, опухоли. Вх. Зн. 43.  
Повітка, -ки, ж. Сарай для скота. (Чуб. VII. 393), также навѣсъ изъ соломенной крыши при такомъ сараѣ. Під повіткою наймички коноплі тіпають. Левиц. І. 175. Чи я тобі не казала, як стояла під повіткою: не йди, милий, та у Крим по сіль, бо зостанеш під наміткою. Чуб. V. 198. Ум. повіточка.
Примирятися, -ря́юся, -єшся, сов. в. примиритися, -рю́ся, -ришся, гл. = примиряти, примирити. В чорному ходи, до скажуть: ледащиця; а в білому ходи, до скажуть: чепуриться! Сама не знаю, як із ними примириться. Чуб. V. 859.
Хорома, ми, ж. Зданіе, домъ. Се та хорома, що кулі іллють і ворін б'ють. Ном. № 13306. Чаще во мн. ч.: хоро́ми. а) Хоромы, большой домъ. Не літають ворони у панські хороми. Ном. № 2550. б) Сѣни. Брацл. у. Шух. І. 89. Ум. хоро́мочка. Зробив з сосни хоромочку, хоромочку та з віконечком. Мет. 13.
Нас спонсорують: