Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

придуха
придушити
придушувати
придушуватися
приємний
приємність
приємно
прижилувати
прижити
прижитний
прижовклий
прижовкнути
прижовкти
прижовтий
призабути
призапасити
призапаситися
призба
призва
призвести
призвичаїти
призвичайка
призвичаювання
призвичаювати
призвичаюватися
призвичаяння
призвід
призвісливий
призвістити
призвістка
призвішкувати
призвіщати
призводити
призволення
призволити
призволяти
призволятися
призволяще
приздріння
призелений
призеленкуватий
приземкуватий
приземний
приземок
призиратися
призір
призірний
признаватися
признака
признакомитися
признатися
признатний
призначати
призначіння
призначка
признести
призорий
призористий
призорити
призра
призрітися
призьба
приїзд
приїзджати
приїзджий
приїздити
приїздний
приїмиця
приїмище
приїхати
прийгра
прийдешній
прийдість
прийдячка
прийма
приймак
приймати
прийматися
приймацький
приймаченько
приймачисько
приймачище
приймачка
прийми
приймит
приймити
приймитися
прийняти
прийом
прийомний
прийомочок
прийти
прийшлий
прикадкуватий
прикадок
приказ
приказання
приказати
приказка
приказування
приказувати
прикалабок
прикарабок
прикарючити
прикачати
приквоктувати
прикидати
прикидати 2
прикидатися
прикидка
прикидливий
прикинути
прикипати
прикиснути
прикібний
прикілок
прикінчати
приклад
прикладати
прикладатися
Бігнути, -ну, -неш, гл. = бігти. Драг. 267. Бігнуть, пливуть човенцями. АД. І. 246.
Бідувати, -дую, -єш, гл. Бѣдствовать, терпѣть несчастье. П'є п'яниця неділю.... п'є п'яниця другую, а я бідна бідую. Чуб. V. 585. Лучче мені жінку мати, як самому бідувати. Чуб.
Горо́х'Яний, -а, -е. = Гороховий. Грин. ІІІ. 301.
Добря́че нар. Очень хорошо. Усе воно було собі добряк, тілько що ж? жінка сього чоловіка вередлива була. Рудч. Ск. II. 174.
Заплішува́ти 2, -шу́ю, -єш, гл. = заплішити. Росплішувалося мов ліжко, — треба заплішувати. Черниг. у.
Зімни́чуватий, -а, -е. Созрѣвающій поздней осенью.
Повбезпечувати, -чую, -єш, гл. Обезпечить (о многихъ). Повбезпечували себе... пристановищем. К. Кр. 30.
Трепетати, -чу́, -чеш, гл. 1) Дрожать, содрагаться, трепетать. І вся вселенна трепетала. К. Псал. 176. Легко трепече його серце. Мир. ХРВ. 40. 2) Бояться, трепетать.
Хамудь, -дя, м. = мудь 1. Вх. Зн. 38.
Чепіга, -ги, ж. 1) Въ плугѣ: деревянная рукоятка или двѣ. Вас. 199. Чуб. VII. 398. Шух. І. 165. На новосілля берись, а за чепігу держись. Ном. № 10121. 2) и мн. Созвѣз. Оріонъ (?) Ком. І. 49. Мнж. 148.
Нас спонсорують: