Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

поздихати
поздіймати
поздірря
поздмухувати
поздовжний
поздоровити
поздоровитися
поздоровіти
поздоровішати
поздоровкати
поздоровкатися
поздоровлення
поздоровляти
поздоровшати
поздренє
поздувати
поздумувати
поздурювати
позеленити
позеленитися
позеленіти
позеленуватий
поземний
поземно
позернити
позернитися
позживати
позжинати
поззивати
поззувати
позивака
позивальник
позивання
позивати
позиватися
позика
позирати
позичайло
позичати
позичка
позіпати
позір
позірка
позіскакувати
позіхати
позіхатися
позіхи
позіходитися
позіцунок
поз'їдати
поз'їзджати
поз'їзджатися
поз'їзджувати
позлазити
позламувати
позлегати
позлежуватися
позливати
позлигувати
позлидніти
позлизувати
позлитка
позліплювати
позліплюватися
позлітати
позлітатися
позлітка
позлота
позлотець
позлотистий
позлотити
позлотка
позлущувати
позлущуватися
позлягати
позмагати
позмагатися
позмальовувати
позманювати
позмахувати
позмережувати
позмерзатися
позмивати
позмиватися
позмикати
позмилювати
позминати
позмінювати
позмірювати
позмітати
позмітувати
позмішувати
позмовкати
позмовляти
позмокати
позмордовувати
позморожувати
позморщувати
позморщуватися
позмотувати
позмочувати
позмуровувати
позна
познавати
познайомити
познайомитися
познака
познакомити
познакомитися
познаменуватися
познати
познатися
познаття
познаходити
познаходитися
позначати
позначатися
позневажати
позневолювати
познищувати
Байоро, -ра, с. = баюра 1. Вх. Лем. 389. Ув. байорисько. Вх. Лем. 389.
Гу́пати, -паю, -єш, гл. 1) Топать. 2) Ударять, производя глухой звукъ.
Ґа́зда, -ди, м. Хозяинъ. Желех. Ном. № 10101, 11117. Ум. Ґа́здик, ґа́здонька, ґа́здочка. Гол. ІІІ. 42. Ґаздику, де ти ідеш? Гн. II. 22. Ґаздойко, ту нема нікого? Драг. 309.
Доко́ра, -ри, ж. = докір. Мир. ХРВ. 269.
Зани́кнути, -кну, -неш, гл. Заглянуть, зайти, посмотрѣть. Він уже туди заникнув, у ліс, так і знає, хто там. Черниг. у.
Менува́тися, -нуюся, -єшся, гл. Именоваться.
Нальнува́ти, -ную́, -є́ш, гл. Собрать льнува́вши. Cм. льнувати.
Струшувати, -шую, -єш, сов. в. струси́ти, -шу́, -сиш, гл. 1) Стряхивать, стряхнуть. Кожух його струшує. МВ. ІІ. 26. 2) Отрясывать, отрясти. Піду хоч яблучок струшу. Рудч. Ск. II. 60. Струсив грушу, назбірав... груш. Чуб. II. 147.
Форст, -та, м. Доска, толщиной къ четыре дюйма. Вх. Лем. 477.
Чутка, -ки, ж. 1) Слухъ, вѣсть. Хороша чутка далеко чутна, а погана ще дальше. Ном. № 4452. Ані виду не видати, ані чутки не чувати. Ном. № 1940. 2) Шишка ели. Вх. Уг. 276. 3) = шулка. Вх. Уг. 216.
Нас спонсорують: