Бутати, -таю, -єш, гл. Гордиться, спесивиться, фордыбачить. Бутає, як телі на мотузку. Коби не бутав, то би ноги не зламав.
Зано́сити, -шу, -сиш, сов. в. занести́, -несу́, -се́ш, гл. 1) Заносить, занести кого или что куда. Забери, занеси всі любощі мої. Занесеш голову на чужу сторону, занесеш очиці на турецькі гряниці. Бодай тая річка кошуром заросла: вона мого товариша за Дунай занесла. Аж де ся взяв буйнесенький вітрець, заніс той вінець аж на Дунаєць. Ой обсади, мила, голубонько сива, вишеньками двір, ой щоб не заходив, вітер не заносив мого голосочку в двір. Якось їх клятих і до мене вночі на хутір занесло. Яка нечиста мати тебе сюди занесла? ми́слоньки зано́сять. Осаждаютъ разныя мысли. Говорили мені люде, що ти иншу маєш. — Ой я иншої не мию, — мислоньки заносять, бо й сама ж ти, мила, бачиш, що всі мене просять. 2) Заносить, занести за что, мимо чего. Ложки за ухо ме занесеш. 3) Заносить, занести чѣмъ (пескомъ, снѣгомъ и пр).). І занесе піском-снігом курінь — мою хату. Твої білі ребра піском занесу, у мул поховаю. 4) Относить, отнести. Заніс вовну до ткача. Змій... узяв той баркасик, заніс ураз до берега. 5) Продолжаться, продолжиться. Штирі дні занесе весіля.
Інститут, -ту, м. Институтъ. Панночка поїхала вчитись до институту.
Лисі́ти, -сію, -єш, гл. Плѣшивѣть, лысѣть. Дурна голова не лисіє.
Нава́льний, -а, -е. 1) Стремительный, порывистый. 2) — зіма́. Снѣжная зима.
Поприйматися, ма́ємося, -єтеся, гл. Приняться (во множествѣ).
Поспитатися, -та́юся, -єшся, гл. Спросить, спроситься.
Сміливо нар. = сміло. Неначе птахи чорні в гаї, козацтво сміливо літає.
Уплітати, -таю, -єш, сов. в. уплести, -ту, -теш, гл.
1) Вплетать, вплесть. А чому ти й досі ніколи не вплетеш кісники.
2) Сплетать, сплесть. Батога з піску не вплетеш.
Чупринка, чупринонька, чуприночка, -ки, ж. Ум. отъ чуприна.