Брикати(-ся), -каю(-ся), -єш(-ся), гл. 1) Лягаться. Знай, кобило, де брикати. І все кобилок поганяє, що оглобельна аж брикає. Старій кобилі не брикаться, сивій бабі не цілуваться. 2) Артачиться; капризничать, зазнаваться. Пархоме! в щасті не брикай: як більш нема, то й так нехай.
Вибачення, -ня, с. Извиненіе.
Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Відплата, -ти, ж.
1) Отплата, вознагражденіе. А ще ж бо я отцю, неньці одплати не дав. Я люблю тебе, дівчино, як дитину мати, не бажаю за кохання любої відплати.
2) Возмездіе, воздаяніе, отмщеніе.
Лі́тісь нар. Прошлый годъ.
Лупа́ти 2, -па́ю, -єш, гл. Колоть, ломать. Срібні копита кремінь лупають. Остався він у Криму, лупає сіль вагову. Сам Бог хліб лупав, та й нам давав.
Намо́чувати, -чую, -єш, сов. в. намочи́ти, -чу́, -чиш, гл. Намачивать, намочить. Не бий, не печи, — тільки язик намочи. Щоб тебе дощ намочив! Намочила сорочки.
Обписати Cм. обписувати.
Підспівувати, -вую, -єш, гл. Подпѣвать.
Порозчухувати, -хую, -єш, гл. Расчесать (тѣло во многихъ мѣстахъ).