Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

понатрушувати
понатрушуватися
понатягати
понаучувати
понаучуватися
понахапувати
понахаркувати
понахвачувати
понаховувати
понаходити
понаходитися
понахоплювати
понаціжувати
понацілювати
понацілюватися
поначиняти
поначитувати
поначитуватися
поначіплювати
поначіплюватися
поначісувати
понашарпувати
понашатковувати
понашевкуватися
понашепуватися
понашеретовувати
понашивати
понашіптувати
понашкоджувати
понашмаркувати
понашматовувати
понашукувати
понащипувати
понащіплювати
понащулювати
поневільний
поневірнити
поневіряти
поневірятися
поневолити
понеділковий
понеділкування
понеділкувати
понеділок
понедужати
понесла
понести
понестися
понехати
понехаяти
понехтувати
понивати
понидіти
понижати
понижувати
понизати
понизити
пониз'я
поникати I
поникати II
пониклий
поникнути
понити
понишпорити
понищити
поніб'я
понівечити
понімати
поніматися
понімечитися
поніміти
поніячитися
понова
поновини
поновити
поновлення
поновляти
поновлятися
поножі
понористий
понос
поносити
поноситися
поноченький
поноченько
поночі
поночіти
поночліжник
понудити
понуздати
понука
понукнути
понур
понура
понурий
понуристий
понурити
понуритися
понурість
понуро
понурок
понуруватий
понюх
понюхати
понюшити
понюшка
понявкати
понявчати
поняти
пооббивати
пооббігати
пооббілювати
пооббірати
пооббризкувати
пооббризькувати
пооббріхувати
пообважувати
пообважуватися
пообвальковувати
пообвалювати
Бердечко, -ка, с. Ум. отъ бердо.
Дихави́ця, -ці, ж. 1) Удушье, одышка. 2) Запалъ у лошадей. 3) Болотистое мѣсто. Вх. Лем. 410.
Допильно́вувати, -но́вую, -єш, сов. в. допильнува́ти, -ну́ю, -єш, гл. Досматривать, досмотрѣть, достерегать, достеречь. Допильнуй діток моїх. Знають німці, як хутче збірати збожжя і як допильнувати його. Дещо, 11.
Коцюрба, -би, ж. Черемуха, Prunus padus. Вх. Лем. 427.
Окапини, -пин, ж. мн. То, что течетъ со свѣчи.
Патиччя, -чя, с. соб. Палки, мелкій хворостъ. Хотин. у.
Повтулювати, -люю, -єш, гл. То-же что и утулити, но во множествѣ.
Рикати, -ка́ю, -єш, одн. в.рикнути, -ну, -неш, гл. 1) Рычать, рыкнуть. Вовк як рикнув, — збіглось вовків щось із тисячу. Рудч. Ск. І. 32. 2) Ревѣть, заревѣть. Рикає віл. Н. Вол. у. Теля рикає, а корова десь пішла. Камен. у. Рикнув віл на сім сіл. Ном. стр. 290. 3) Грозно кричать. Рикає, наче лев. К. МБ. II. 124.
Ріпиця, -ці, ж. = репиця.
Цуркувати, -кую, -єш, гл. Скручивать палкой веревку, связывающую что либо. Черн. у.
Нас спонсорують: