Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

просатарь
просвистіти
просвіта
просвітити
просвітлий
просвітлість
просвітний
просвіток
просвічати
просвічатися
просвічений
просвіщати
просвіщатися
просвяткувати
проседіти
просеред
просерен
просивий
просиджувати
просина
просинатися
просип
просити
проситися
просихати
просичати
просище
просияти
просівати
просіка
просікати
просіл
просілне
просіяти
проскавучати
проскакати
проскакувати
проскиглити
проскік
проскочити
проскрипіти
проскубти
проскура 2
проскурень
проскурина
проскуриця
проскурка
проскурниця
проскурня
проскурняк
проскурчастий
прослабувати
прослава
прославен
прославити
прославляти
прославлятися
прослати
прослебізувати
прослизувати
прослідити
прослідок
прослужити
прослух
прослухати
просмажити
просмажитися
просмалити
просмердіти
просмердітися
просмерднути
просмикувати
просміх
просміхатися
просміяти
просмоктати
просмолити
проснідати
проснутися
просо
просокотати
просолити
просоліти
просолодати
просолодкуватий
просолювати
просолюватися
просоння
просохнути
просохти
проспати
проспатися
проспівати
простак
простарцювати
простаршинувати
простати
простацтво
простацький
простаченко
простачисько
простежити
простелити
простеляти
простелятися
простень
простерти
простець
простибі
простигати
простий
простилати
простилатися
простиня
простирало
простирати
простирядно
простити
простіненько
простір
Габук, -ка, м. Мѣсто въ рѣкѣ, гдѣ вода течетъ узкимъ русломъ и съ шумомъ бьетъ внизъ. Шух. I. 227.
Знікчемнілий, -а, -е. Сдѣлавшійся ни къ чему негоднымъ.
Идол, -ла, м. 1) Идолъ. Шевч. 603. 2) Чортъ. Ув. идоля́ка. Так і загув угору той идоляка. Грин. II. 12.
Куроспів, -ву, м. = куропіння.
Маста́к, -ка́, м. = мисте́ць. От я до жалю не мастак. Котл. Ен. VI. 49.
Маці́пкий. Cм. Маціненький.
Пожога, -ги, ж. = пожега = пожежа. Племена, що одчахнулись під час татарської пожоги. Стор. МПр. 93. Після шведської пожоги... був військовим осаулом оцей самий Дорош. Стор. II. 55.
Приконечник, -ка, м. Конецъ (кнута, арапника). Як стали цигана різать гарапниками, — били, що аж приконечник в єдному одпав. Рудч. Ск. II. 183.
Ситити, -чу́, -ти́ш, гл. 1)мед. Дѣлать изъ меду сыту. Чи ситив медок на святий вечір. Чуб. III. 347. 2) Насыщать. Отець да і мати старшого сина кляне, проклинає, із очей зганяє, середульшого сина ситить, жалує, поважає, за гостя принімає. АД. І. 113. Трупи б тліли та ситили й без того ситу землю. Мир. ХРВ. 357.  
Штик, -ка, м. Штыкъ. Од штика спину смика. Ном. № 976.
Нас спонсорують: