Держа́ти, -жу́, -жи́ш, гл. 1) Держать. 2) Имѣть у себя, держать. Нащо, мати, нащо, мати, собаки держати, коли паші сусідоньки уміють брехати. 3) Содержать, держать въ извѣстномъ состояніи. Держи відерце що-день біленьке, да й водицею повненьке. 4) Удерживать, держать. Язиком що хоч кажи, а руки при собі держи. 5) Соблюдать, охранять, исполнять. І рече Бог до Оврама: оце ж мусиш ти мій завіт держати. Князя Вишневецькі держали православну віру. 6) Терпѣть, выносить. Великі гріхи Бог держав. 7) Останавливать бѣгущаго. Держи злодія! 8) Содержать въ арендѣ. Він держить цю землю вже п'ятий рік. 9) Содержать, держать. Дівка Ориночка перевіз держала, святий вечір! Перевозила царів та панів, та отецьких синів. 10) Быть женатымъ на. Іван держить Степанову сестру. 11) Держа́ти гро́ші. Имѣть чьи деньги на процентѣ. Він держить гроші отії пані, та думка була затахлувати, так ні, віддав. 12) Держа́ти одка́з. Отвѣчать. Я сам буду одказ держати. 13) Держа́ти страж. Быть на часахъ. Як стояли ми в Кийові, то я з другими страж держав. 14) Держа́ти у голові ро́зум до́брий. Быть благоразумнымъ, разсудительнымъ. Не потурай, дівчинонько, моїй розмовонці, держи сама розум добрий в своїй головонці. — Держала б я розум добрий да впустила в воду, не вповала на худобу, а на його вроду.
Закриви́тися, -влю́ся, -вишся, гл. 1) Закривиться, искривиться. 2) — на ко́го. Начать походить на кого, начать дѣлаться кѣмъ. Хоч буцім, Грицьку, ти на пана закрививсь, та з пантелику ти, так як другі, не збивсь.
Заме́люватися, -лююся, -єшся, гл. Завираться. Він уже замелюється.
Затараба́нити, -ню, -ниш, гл. 1) Забарабанить; застучать. Здалось, що як неначе ложками на лаві затарабанило; думаю, певно кіт. 2) Задѣвать, затащить.
Купці гл., дѣтс. = купі.
Перевішувати, -шую, -єш, сов. в. перевішати, -шаю, -єш, гл.
1) Перевѣшивать, перевѣсить, повѣсить на другое мѣсто.
2) Только сов. в. Перевѣшать. Сотник вас усіх перевішає.
Позаїдати, -да́ю, -єш, гл.
1) Заѣсть (во множествѣ).
2) Поѣсть (во множествѣ). Москалики-соколики, позаїдали ви наші волики.
3) Заѣсть, погубить (многихъ).
Поклик, -ку, м. Зовъ, кличъ; воззваніе. Мертве нехотя устає на чарівницький поклик з домовини.
Покрик, -ку, м. Возгласъ, крикъ. Од сього покрику покотилась луна. Ніхто не чув грізного покрику.
Предковий, -а, -е. Предковскій. Це земля предкова.