Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

пунь
пуп
пупенак
пупер
пуперник
пупець
пупінок
пуплишок
пуплянок
пуплях
пупник
пуповниче
пупок
пупорізка
пупорізна баба
пупчик
пуп'янок
пуп'яшечок
пуп'яшок
пуринати
пуринач
пурникоза
пурнути
пурняло
пурняти
пурх!
пурхати
пускати
пускатися
пуслик
пустельний
пустельник
пустельників
пустельниця
пустеля
пустизна
пустий
пустинник
пустиння
пустиня
пустити
пустиця
пустій
пустісінький
пустісінько
пустіти
пустка
пусто
пустоб'яка
пустований
пустовливий
пустовщина
пустодомок
пустомолка
пустопаш
пустопашний
пустота
пустотливий
пустотня
пустоцвіт
пустоширокий
пустошити
пустощі
пустувати
пустун
пустуха
пут
путарайки
путати
путенно
путера
путивець
путивка
путик
путилівка
путимець
путина
путлиця
путлище
путній
путня
путо
путрити
путря
пуття
путь I
путькало
путь-путь! II
путящий
пух
пуха
пухай
пухир
пухір
пухкати
пухкий
пухленина
пухлий
пухлики
пухлина
пухлятина
пухнатий
пуховий
пуховиця
пухтелик
пухти
пухтій
пухтя
пуцка
пуцувати
пуць!
пуцьверинок
пуцьверінок
пуцьнути
пучечка
пучечок
пучка
пучок
пушечка
пушина
Дола́тувати, -тую, -єш, сов. в. долата́ти, -та́ю, -єш, гл. Дочинивать, дочинить, оканчивать, окончить нашиваніе заплатъ. Долатати кожуха. Лубен. у.
Зароди́тися, -джу́ся, -дишся, гл. 1) Зародиться, зачаться. Курчата в яйцях через тиждень уже й зародились на лежанці під квочкою. Рк. Левиц. 2) Родиться, уродиться. Катря не в матір зародилася — палка, прудка дівчина. МВ. ІІ. 76.
Немилосердно нар. Безжалостно, жестоко.
Обськавати, -ва́ю, -єш, сов. в. обіськати, -ка́ю, -єш, гл. 1) Находить, найти. Грин. III. 449. 2) Искать, поискать въ головѣ. Хто ж їм буде головочки обськавати? Мил. 222. Хто ж мені обіськає мою головочку. Грин. ІІІ. 690.
Підказати Cм. підказувати.
Підколодник, -ка, м. = підколодь. Шух. І. 237.
Розляпкати, -каю, -єш, гл. Расплющивать, расплющить. Розляпкати тісто. Вх. Лем. 462.
Свічколап, -па, м. Человѣкъ, снимающій къ церкви со свѣчей нагаръ, также гасящій ихъ; насмѣшливо: церковный староста. Рк. Левиц.
Скло, -ла, с. Стекло.
Сповіряти, -ряю, -єш, сов. в. сповірити, -рю, -риш, гл. 1) — на кого. Довѣрять, довѣрить кому. На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряє. КС. 1904. I. 279. 2) — кому. Повѣрять, повѣрить, сообщить что кому. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому. Мир. Пов. І. 161. То Христя ж, коли так, усе роскаже, що сповірила їй подруга. Мир. Пов. II. 93.
Нас спонсорують: