Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

підгорнути
підгороддя
підгородня
підгородянин
підгорочка
підгортати
підгортатися
підготувати
підгребти
підгрібати
підгрязити
підгукувати
підгулювати
піддавати
піддаватися
підданець
підданий
підданка
підданство
піддашок
піддашшя
піддержати
піддержувати
піддерти
підджигувати
піддивитися
піддивлятися
піддимка
піддимок
піддирання
піддирати
піддівоча
піддобрити
піддобрювати
піддобрюватися
піддовбати
піддовбувати
піддражити
піддрочити
піддрочка
піддрочувати
піддружба
піддружжя
піддружий
піддружка
піддубень
піддубовик
піддубок
піддувати
піддужати
піддужувати
піддулька
піддурити
піддурювання
піддурювати
піддячий
піджарити
піджарювати
піджива
підживати
підживитися
піджога
піджод
підзамча
підзамчанин
підзамчанка
підзамчанський
підземелля
підземельний
підземний
підзивати
підзирати
підзор
підзорити
підзорний
підібгати
підібгатися
підібрати
підігнати
підігнути
підігрівати
підіждати
підіймати
підійматися
підійняти
підійти
піділляти
підіперти
підіплечка
підіплечувати
підіпхнути
підірвати
підісковий
підіслати I
підіслати II
підісок
підіткнути
підітнути
підітнутися
підіцькнути
під'їдати
під'їдень
під'їздити
під'їзжати
під'їсти
під'їхати
підкаджувати
підказати
підказування
підказувати
підкаменець
підканцелярист
підкапок
підкапостити
підкасатися
підкат
підкидання
підкидати
підкидатися
підкидач
Баби́зна, -ни, ж. Наслѣдство отъ ба́бки. Ця хата ще моя бабизна.
Безнадійний, -а, -е. Безнадежный. Безнадійна неволя. К. Кр. 31.
Волохатіти, -тію, -єш,, гл. Мохнатѣть.
Захва́чувати, -чую, -єш, сов. в. захвати́ти, -чу́, -тиш, гл. = захоплювати, захопити. Не хапайсь в пекло: може ще й син захватить. Ном. № 5599.
Мо́глиці, -ць, ж. мн. = могилки. Чуб. VII. 551.
Нявкати, -каю, -єш, гл. 1) Мяукать. 2) Кричать (о совѣ).
Обманювати, -нюю, -єш, сов. в. обманити, -ню́, -ниш, гл. Обманывать, обмануть. Оттак наші сіромахи жидів обманюють: виніс сім мішків із погріба глини та шажка й луп! Ном. № 10595. Наталка обманювала вас, коли казала, що ви їй не рівня. Котл. Н. П. 355.
Перепій, -по́ю, м. 1) На свадьбѣ: обрядовое выпиваніе за здоровье молодыхъ, сопровождаемое подарками. Чуб. IV. 677. 2) Тотъ, кто участвуетъ въ перепої. Братіку-перепою, перепий щастя — долю! — Що маю, — перепиваю, щастя-долі не вгадаю. Грин. III. 513. Cм. еще перепієць 2. 3) Перепой. Охриплий з перепою голос. Мир. Пов. II. 76. Спить батенько з перепою. Чуб. V. 444.
Понараджувати, -джую, -єш, гл. Посовѣтовать (во множествѣ).
Старостити, -рощу, -стиш, гл. Быть сватомъ. Вх. Лем. 470.
Нас спонсорують: