Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

плигонути
плинути
плис
плиска
плискатий
плискач
плисковатий
плиском
плисти
плистка
плись
плит
плита
плитний
плиточка
плиття
плихяти
плишка
пліва
плівка
плід
плідливий
плідний
плідниця
плідно
плім'я
пліндровина
пліндрування
пліндрувати
плінуватий
пліска
плісня
пліснявий
пліснявіти
пліснявка
плісонь
пліства
плісце
пліт
плітка
плітуха
пліть
плічко
плішити
плішка
плішня
пліщ
плова
плодити
плодитися
плодливий
плодник
плоднистий
плодниця
плодь
плодючий
плосінь
плоска
плоскавиця
плоскінка
плоскінний
плоскінь
плосконоса
плоскун
плоскуха
плотарь
плотик
плотиця
плотниця
плотовець
плоть
плохий
плоховитий
плохута
площа
площик
площина
площити
плуг
плуганитися
плугарь
плугатарь
плугатирь
плугач
плуговий
плужити
плужниця
плужок
плутанина
плутаниця
плутанка
плутати
плутатися
плутня
плутощі
плутяга
пльова
пльоваки
пльондр
пльондратися
пльондрований
плювака
плювання
плювати
плювачка
плюга
плюгавенький
плюгавець
плюгавий
плюгавити
плюгавиця
плюгавіти
плюгавка
плюгавство
плюгаш
плюй
плюйко
плюндратися
плюндри
плюндрування
Бавниця, -ці, ж. Красныя шерстяныя нитки, красный гарусъ. Kolb. І. 38.
Дзиґля́тко, -ка, с. Стульчикъ. Ум. Дзиґля́точко.
Коліно, -на, с. 1) Колѣно. Жупанини по коліна, пошита до діла. Мет. 38. 2) Родъ, происхожденіе. Одно — що вона пані великого коліна, а друге — що з прадіда ляшка. К. ЧР. 317. 3) Поколѣніе. Через тебе і твого потомка благословлятимуться усі коліна на землі. Опат. 49. 4) Изгибъ (рѣки и пр). Коліно трохи бум: так іти прямо, а потім повернуть у бік коліном. Екатер. у. 5) Переходъ голоса при пѣніи. Не попадеш пісні: на коліна крута. Харьк. г. Ум. колінечко, колінце. Первий раз ступив (у воду) по колінечка, другий раз ступив — як під рученьки. Грин. III. 279.
Льодни́ця, -ці, ж. = льодовня.
Накара́скатися, -каюся, -єшся, гл. Навязаться, пристать.
Помогти, -ся. Cм. помогати, -ся.
Проморочити, -чу́, -чиш, гл. Забивать голову, надоѣдать приставаніями извѣстное время. А ну бо годі! І так уже пів дня проморочив мені голову всякими своїми витіями.
Пукішка, -ки, ж. ? Карапузъ. Вх. Зн. 57.
Розлучатися, -ча́юся, -єшся, сов. в. розлучи́тися, -чу́ся, -чишся, гл. Разлучаться, разлучиться. Лучче було не любиться, ніж тепера розлучиться. Н. п.
Уривати I, -ваю, -єш, сов. в. увірвати и урвати, -рву, -веш, гл. 1) Отрывать, оторвать; вырывать, вырвать; обрывать, оборвать, срывать, сорвать, перерывать, перервать. Поти збан воду носить, покуль ухо не вворветь. Ном. № 7771. Від його, урвавши поли, тікай. Посл. На Чорному морю не добре вчиняє: противну филю зо дна моря знімає, судна козацькі на три часті розбиває. Перву часть ввірвало, — в гирло дунайське замчало; другу часть увірвало, — у землю арабську замчало. ЗОЮР. І. 29. Вчепиться дверей і держиться, — так буває, що і двері (в) ворве. Грин. ІІІ. 508. От же одна (струна) вже й увірвалась; стривай, і другу увірву. Шевч. 496. Хто цвіточка увірве, сестру з братом пом'яне. Марк. 88. Любисточку ввірвала. Г. Барв. 80. 2) Надрывать, надорвать, укорачивать, укоротить. Варвара ночі ввірвала та дня приточила. Ном. № 504. Ти раненько співаєш, моє серце вриваєш. Гол. І. 259. Нехай він по походах після того не ходить, своїх молодецьких ніжок не вриває. Дума. Нехай.... степу ногами не змірає, живота не вриває. Лукаш. 40. 3) Убѣгать, удирать, удрать. Йому гукають: тривай! а він чим дуж урива. Давай уривати яко мога з того світа. Чуб. II. 94. 4) Только сов. в. Ударить. Скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка. Мир. ХРВ. 236. (Такі) різки плетуть, що як урве, то зразу крів'ю спливеш. Св. Л. 165.
Нас спонсорують: