Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

правіжка
правний
правник
правничий
правно
правнук
право I
право II
правобіцький
правобіч
правобічний
правовірний
правовірник
праволомний
праволомство
правопис
правописний
правопись
правоправний
праворуч
праворушниця
правосвітлий
православний
православник
православницький
православність
правосуддя
правосудець
правосудний
правота
правотити
правотитися
правторити
правування
правувати
правуватися
правушник
правцем
прагнути
прагнущий
прагнючий
прадід
прадідівський
прадідівщина
прадідний
пражина
пражній
празник
прайник
практика
практичній
практичність
пралев
праліс
прало
пральник
пралютий
праля
прамено
пранець
праник
прання
пранці
пранцюватий
пранцюватіти
праонук
праотець
праперек
прапір
прапірка
прапірок
прапор
прапорець
прапорщичка
праправнук
праправнучка
прапрадід
прапращур
прапращурський
прарід
прародич
прародичка
прас
праск!
праска
прасло
прасок
прасол
прасолувати
прасольство
прасольський
прасування
прасувати
прасунок
пратва
прати
пратися
праття
праушник
прах
прахтика
праценька
працівник
працьовитий
працьовитість
працювальник
працювання
працювати
працюватися
праця
прач
прачечка
прачик
прачити
прачка
прачкарня
прачкун
прачувати
прашовиння
прашпорт
Генеральний, -а, -е. Высшій, главный.
Допина́тися, -на́юся, -єшся, сов. в. допну́тися и доп'ясти́ся, -пну́ся, -не́шся, гл. 1) Дотягиваться, дотянуться до чего-либо. Пнеться, пнеться та й допнулось ручкою до квітки. 2) Домогаться, добиваться, добиться. Попоп'явшись добренько, свого можна таки доп'ястись. О. 1862. I. 69.
Єдна́нка, -ки, ж. 1) Примиреніе. Вх. Зн. 84. Также и во мн.: їдна́нки. Шух. І. 34. 2) Вознагражденіе за причиненный убытокъ. Желех.
Забілі́ти, -лі́ю, -єш, гл. Забѣлѣть. Забіліли сніги. Чуб. V. 806. День забілів. МВ. (О. 1862. І. 100).
Задарювати, -рюю, -єш, сов. в. задари́ти, -рю́, -риш, гл. Задаривать, задарить.
Обіськати Cм. обськавати.
Парубченя, -ня́ти, с. = парубча.
Перегільчастий, -а, -е. Вѣтвистый? Гільце вили... перегільчасте, перебірчасте. Рк. Макс.
Поганючий, -а, -е., Ув. отъ поганий.
Решітка, -ки, ж. 1) Рѣшетка. Желех. 2) Родъ орнамента въ украшеніяхъ деревянныхъ гуцульскихъ издѣлій (гладкой проволокой, втискиваемой въ дерево): ломаныя линіи, различно пересѣкающіяся и образующая ромбоидальныя клѣтки. Шух. І. 281. 3) Подобный предыдущему орнаментъ при раскраскѣ гончарной посуды. Вас. 184. 4) Родъ вышивки. Шух. І. 157, 158, Kolb. I. 48, 49. 5) Снарядъ для coбиранія черники: родъ совка съ плоскимъ дномъ, наружный край котораго оканчивается зубьями гребня; части: дно — гребінь, бока — обруч, ручка — фіст. Шух. І. 167. 6) Собств. Решотка. Родъ полки подъ шерстобитнымь луком, на которой лежитъ разбиваемая шерсть. Седневъ, Черниг. у. Ум. решіточка. Чуб. VII. 415.
Нас спонсорують: