Бісурман, -на, м. и пр. = бусурман и пр. Буде ж слава козаченькам, бісурманам — горе.

Водопілля, -ля, с. 1) Наводненіе. 2) Приливъ.

Грабува́ти, -бу́ю, -єш, гл. 1) Грабить. 2) Брать движимость за долги. КС. 1889. III. 670. Та беруть жиди, грабують, цінують ні за що. Чуб. V. 1019. 3) Взыскивать подати. КС. 1889. ІІІ. 670.

Єдама́шка, -ки, ж. = адамашка. А де ж твої, пане Саво, сукні-єдамашки, що ти нажив, вражий сину, з козацької ласки? Чуб. V. 966. Знімали з себе жупани-лудани, блаватаси й єдамашки. К. ЧР. 358.

Заволіка́ти, -ка́ю, -єш, гл. 1) сов. в. заволокти́, -лочу, -чиш. Затягивать, затянуть; завлекать, завлечь. Мужик той послі заволік його въ тросник. Рудч. Ск. І. 200. Е, чоловік! чорт заволік! Ном. № 2896. Я було піякам кажу: «Пийте, та його не заволікайте». Г. Барв. 290. 2) сов. в. заволочи́ти, -чу́, -чиш. Cм. заволочувати.

Кольфарба, -би, ж. Клеевая краска. Під кольфарбу золотити.

Ломачо́к, -чка, м. Ум. отъ ломак.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Прадідівщина, -ни, ж. Наслѣдство, доставшееся отъ прадѣда. Желех.

Хазяйнувати, -ную, -єш, гл. = хазяїнувати. Мет. 458. Чомусь мої воли не пасуться, да не хочуть води пити; лучче було б хазяйнувати, ніж по дорогах ходити. Н. п.