А́дде. 1) нар. Тутъ, здѣсь. Желех. 2) меж. Смотри! Вотъ! Ogon. 217.

Біляк, -ка, м. 1) Бѣлый по масти, одѣтый въ бѣлое. На ставі пишно лебедь плив, а гуси сірії край його поринали. — «Хиба отцей біляк вас з глузду звів?» — один гусак загомонів. Греб. 362. 2) Родъ грибовъ. Як загадав боровик.... ой тим білякам да на войну йти. Чуб. V. 1183. 3) Бѣлякъ-заяцъ. Шейк. 4) Родъ черешенъ. Уман. у. 5) Встрѣчено только въ думѣ «Про Самійла Кішку»: (Паювали) златосинії киндяки на козаки, златоглави — на отамани, турецькую білую габу — на козаки на біляки. АД. І. 219. Значеніе неясно. Аф. (310) переводить: «козаки, не вступившіе еще въ товариство, т. е. не посвященные въ званіе лицаря славнаго войска запорожскаго»; Шейк. (65) «козаки, ходившіе въ бѣлой одеждѣ». Кулишъ понимаетъ это слово въ смыслѣ простой, рядовой козакъ. «Лейстровик чи охочий? — Лейстровий, мосці-пане. — Біляк, чи отаман?» — З отамання. К. ЦН. 310. 6) Горшокъ безъ глазури изъ бѣлой глины. Вх. Лем. 392.

Відліж, -жі, ж. = відлига. Вх. Зн. 7.

Двірня́чка, -ки, ж. = Двірка.

Жо́рно, -на, с. Ручная мельница. В їх було жорно. Рудч. Ск. І. 35. О, які ж зуби! Усе молола ними як жорном добрим. МВ. ІІ. 200. Болѣе употр. во мн.: жорна. Добрі жорна все перемелють. Ном. № 12015. Мав жорна, що руками хліб мелють. Чуб. ІІ. 382. Части жорен: ла́би — ножки (4) поддерживающія колоду — толстую доску, на которой въ углубленіи лежить спідник — неподвижный жерновъ, а на немъ, въ обича́йці, — поверхни́к — верхній жерновъ; надъ нимъ перекладина на двухъ столбикахъ (въ видѣ буквы П), что называется кросна; сквозь отверстіе перекладины проходить погонач — шесть, упирающійся нижнимъ концемъ въ кагане́ць — круглую ямку въ верхнемъ жерновѣ, — погоначем вращаютъ жерновъ; зерно всыпается въ прого́рницю — круглую дыру въ центрѣ верхняго жернова, мука проходить мучнико́м изъ подъ жернова и подаетъ въ корито. Что-бы верхній жерновъ хорошо вращался на нижнемъ, черезъ послѣдній проходить желѣзное веретено, конецъ котораго входитъ въ углубленіе (кагане́ць) поркли́ці — полосы желѣза, проходящей черезъ центръ прого́рниці и утвержденной концами въ верхнемъ жерновѣ. Шух. I. 146. Въ гончарскихъ жорнах нѣтъ лаб и колоди, а камінь лежитъ въ обичайці, надъ нимъ кросна и жарнівка ( = погонач), масса всыпается въ горло ( = прогорниця) и выходить изъ подъ жернова жолобом. Шух. I. 261, 264. Cм. еще млин ручний. Ум. Жоренця.  

Затахлува́ти, -лу́ю, -єш, гл. Запропастить. Затахлував усю худобу і кінця не знайдеш.

Змірок, -рка, м. Мѣрка. Змірок з чобота. Міусск. окр.

Паруватися, -руюся, -єшся, гл. 1) Выбирать пару; спариваться. Голуби паруються. 2) Вступать въ бракъ. Не мені старому з нею паруватись. Г. Барв. 13. Діти зоставались нехрещені, парувались невінчані. Стор. МПр. 65.

Повитоптувати, -тую, -єш, гл. Вытоптать (во множествѣ).

Тогочасній, -я, -є. Относящійся къ тому времени, того времени. Схоластичня тогочасня интелліґенція. К. ХП. 116.