понести
Понести, су́, се́ш, гл. 1) Понести, отнести. Лисичка і понесла півника додому. Ой чи ж бо ти, моє серце, натури такої, щоб почув од їдної, поніс до другої. Нечиста його туди понесла! піду, де очі понесуть. Пойду, куда глаза глядятъ. 2) Забеременѣть. 3) Вѣсить, имѣть вѣсъ. Важке бісове сало... мабуть так, що й моє понесе на терезах.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 311.
Том 3, ст. 311.