Асаву́ла, -ли, м. = Осаву́ла.
Бахати, -хаю, -єш, гл. = бабахати.
Гоління, -ня, с. Бритье.
Заво́дитися, -джуся, -дишся, сов. в. завести́ся, -ду́ся, -ди́шся, гл. 1) Вводиться, ввестися, отводиться, отвестися. У їх коні не заводяться на ніч у хлів. 2) Вставляться, вставиться. Уже хто й зна відколи все заводиться в його ся картина під скло, та й досі ніяк не заведе. З) Вноситься, внестися (въ книгу, запись). 4) Быть полагаемымъ, положеннымъ на ноты. 5) Заводиться, завестися, появляться, появиться; входить, войти въ обычай; устраиваться, устроиться; основываться, основаться. Як заведуться злидні на три дні, то чорт їх і довіку викишкає. Тоді саме заводивсь універсітет у Харькові. Хиба ж чорноморцеві за службою було коли заводиться спражнім хазяйством? 6) Начинаться, начаться. Вже заводиться дощ. І завелась на ставі геркотня. ще на світ не заво́дилось. Еще и не начинало свѣтать. 7) Начинать, начать состязаніе, споръ, ссору, заспорить, ссориться. Стали ділиться... і завели спориться. Думав, от заведуться за ту віру, так ні... Завелися, як той казав: багатий за багацтво, а убогий — бо-зна й за віщо вже. Як поп'ються горілки, то й заведуться биться. Як би ти не заводивсь, то й не смуткував би тепер, і не стидно б було, що тебе попобито.
Мі́рчити, -чу, -чиш, гл. Брать часть зерна за помолъ.
Можновла́дний, -а, -е. Могущественный. Як можновладний пан запанував.
Реп'яшковий, -а, -е. 1) Репейниковый. 2) реп'яшкова кривулька. Родъ вышивки.
Рогачик, -ка, м.
1) Ум. отъ рогач.
2) мн. Родъ вышивки.
Розгін, -го́ну, м. 1) Разогнаніе, разгонъ. Вони повтікали в Чорноморію, як розгін був. Ідіть, діти, додому, не буде вам розгону. 2) Разбѣгъ, размахъ. Зо всього розгону загнав колісникові кулака в бік. Зо всього розгону рів перескочив. Дождавсь і зо всього розгона вліпив такого макогона, що пан Талес шкереберть став. Ла веретені осаджене грубе деревяне колесо, що служить до розгону. 3) Распоръ, распорка для удерживанія двухъ предметовъ врозь. 4) орати у розгін. Пахать отъ средины къ краямъ. 5) дзвонити у розгона. Звонить, раскачивая весь колоколъ.
Тріскати, -каю, -єш, сов. в. тріснути, -ну, -неш, гл.
1) Издавать трескъ, трещать, треснуть.
2) Лопаться, трескаться, треснуть. Кінь тріскає, — говорятъ, когда у коня трескается кожа. Грав він довго, раз весело, що аж серце тріскало. Від жару й камінь трісне. Щось трісло.