Габа, би, ж.
1) Бѣлое сукно турецкое. Ой із города із Трапезонта виступала галера,... турецькою білою габою покровена. У Шевченка снѣжная пелена. Возьме її (діброву) та й огорне в ризу золотую і сповиє дорогою білою габою.
2) Кайма? Хустка з золотими квітами, з золотою габою. Хустка колись була чорна із габою, тепер стала руда.
Да́рма́ нар. 1) Ни за что, напрасно, понапрасну. Тоді б не сердився дарма. 2) Ничего не значить, пускай его, ну его, нужды нѣтъ, ничего. Дарма — ярма, аби б воли були. «Тату! лізе чорт у хату!» — «Дарма, аби не москаль. Мо' то й не ваше, та дарма, беріть уже. 3) Не хуже чѣмъ, не уступаетъ. Вітряк меле дарма водяного млина. Таке солодке зілля, дарма патоки. 4) Дарма́ що. Не смотря на то, что; не взирая на то, что; хотя. Одвітував Оврам і каже: Ой зважився б я сказати щось добродієві моєму, дарма, що пил і попіл. Дарма, що голий, да в під'язках. Да́рма-га́рма. Ни съ того, ни съ сего. Причепився дарма-гарма, задивився, що я гарна.
Жура́ши́н, -на, м. = журах. Ой гукнув же та козак Нечай та й на журашина: «Та сідлай, журах, та сідлай, малий, коня вороного».
Мо́вити, -влю, -виш, гл. Говорить. Мовивши слово, треба бути паном. Казала б, та уста не мовлять. Раз то мовить по грецьки, удруге по турецьки. Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий. З великого жалю, я слова не мовлю.
Обсипати, -па́ю, -єш, сов. в. обсипати, -плю, -плеш, гл. Осыпать, осыпать.
Обчеський, -а́, -е́ Общественный, мірской.
Полявина, -ни, ж.
1) Поляна. Пасли овець на полявинах.
2) полявина. Часть невода: пространство сѣти изъ 4-хъ ячей дев'я́тки или трехъ семиразки; черезъ каждыя двѣ полявини по длинѣ невода прикрѣпляютъ поплавокъ.
Провинуватитися, -чуся, -тишся, гл. Провиниться. Жив дяк у якомусь селі, та чимсь провинувативсь.
Просмажити, -жу, -жиш, гл. Прожарить.
Смуганастий, -а, -е. = смугнастий.
