Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

пара
параван
парадний
парадник
парадниця
параліж
парасоль
парастас
паратарь
парахвія
парахвіяльний
парахвіянин
парахвіянка
парашка
паренати
паренина
паренити
парениця
паренування
парень
парило
парина
паристий
парити
паритися
парібщиня
парій
парка
паркан
паркання
паркановий
парко
паркотати
паркотливець
паркотливий
парло
парний
парник
парнище
парно
парня
парняга
паробкувати
паровий
паровик
паровина
паровина 2
паровиця
парогач
пароїк
паронька
парос
парост
пароститися
паросток
парость
парох
парочка
парсона
парсуна
парта
партал
партач
партачити
партес
партесний
партика
партиця
партолити
парторити
парть
парубець
парубецький
парубій
парубіка
парубків
парубкування
парубкувати
парубок
парубота
парубоцтво
парубоцький
парубочок
парубча
парубчак
парубченя
парубчина
парубчиско
парубчук
паруб'я
паруб'ячий
парування
парувати
паруватися
парус
паруха
парх
пархатий
пархач
парцьошка
парча
парчевий
паршивий
парші
пас
пасаман
пасемистий
пасемко
пасемник
пасерб
пасербик
пасербиня
пасербиця
пасердя
пасина
пасинкувальниця
пасинкувати
пасиння
пасинок
пасистий
Верба, -би, ж. Верба, ветла, Salix. Шумлять верби в кінці греблі, що я насадила. Мет. 113. Не стояла б до півночі з милим під вербою. Шевч. 12. Будь високий як верба, а багатий як земля. Посл. у його на вербі груші ростуть. Онъ вретъ, онъ говоритъ небылицы. куди не підеш, то золоті верби ростуть. Вездѣ испортишь дѣло. Рудч. Ск. II. 61. вербу носити почав. Запилъ. Грин. І. 233. 2)дика = дереза. Вх. Пч. І. 11. Ум. вербка, вербиця, вербичка, вербиченька, вербочка.
Дібровистий, -а, -е. Богатый дубравами.
Дітва́ччя, -чя, с. соб. Подростки, дѣтвора. Вх. Зн. 15.
Ласач, -ча́, м. Лакомка. Встрѣчается лишь въ разсказѣ М. Вовчка «Ведмідь», гдѣ такъ названъ медвѣдь, лакомящійся медомъ. А страшний ласач патлатий учища та й учища мед. МВ. ІІІ. 141.
Охвірувати, -ру́ю, -єш, гл. Жертвовать. Охвірувати Богові. Охвірувати їх (гроші) на яке добре діло. Грин. II. 143.
Поживати, -ва́ю, -єш, сов. в. пожити, -живу, -веш, гл. 1) Жить, поживать, пожить. Та буду без отця й без матері поживати. Чуб. V. 646. Я ще хочу на світі пожити. Мет. 95. 2) Ѣсть, съѣсть. Стали ми хліба-соли поживати. АД. І. 181. Дай, Боже, пожити з жінкою і з дітками на тарілочці. Мнж. 80. 3) Потреблять, потребить, пользовать, воспользоваться. Скупий складає, а щедрий поживає. Ном. № 4669. Поживе добро чесно. Шевч. Краще... чесно заробляти й поживати. Мир. ХРВ. 349. Узяв моє власне та і не віддає, — Бог із ним — хай собі пожива. Новомоск. у. Як умру, дак худобу поживе чорт знає хто. Борз. у. 4) пожити смерти. Умереть. Таки ж бо я Рузю люблю, хоч смерти пожию. Чуб. V. 143. З його рук пожила смерти. Св. Л. 323.
Прийматися, -маюся, -єшся, сов. в. прийнятися, приня́тися, -йму́ся, -мешся, гл. Приниматься, приняться. Ой обсади, мила, голубонько сива, вишеньками двір. Да вже ж я садила, вже ж я поливала, — не приймається. Мет. 67.
Псота, -ти, ж. 1) Бѣдность; бѣда, нужда. Вх. Уг. 264. 2) Плохая погода. Вх. Лем. 458. 3) Брань. Вх. Лем. 458.
Роспрястися, -дуся, -дешся, гл. Приняться усердно прясть, увлечься пряденіемъ. Тац роспрялася, що й спати лягати не хочеться.
Чортиха, -хи, ж. = чортиця. Покликала чортиха бабу до дитини. Чуб. II. 361.
Нас спонсорують: