Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

повкриватися
повкручувати
повкупі
повкутувати
повкутуватися
повладати
повлазити
повлежуватися
повлітати
повлягатися
повмазувати
повмазуватися
повманювати
повмірати
повмовляти
повмочати
повмуровувати
повнаджуватися
повнеча
повний
повнити
повниця
повніненький
повнісінький
повнісінько
повнішати
повно
повнобокий
повновидий
повнолиций
повнонька
повносити
повноспиний
повнота
повночка
повнощотний
повнурюватися
повня
повнява
повнявий
повняк
пововтузитися
поводарь
поводатарь
поводдя
поводирь
поводити 1
поводити 2
поводитися
повожатий
повожувати
повозити
повозитоньки
повозка
повозне
повозчина
поволитися
поволі
поволічка
поволовщина
поволока
поволокти
поволоктися
поволоситися
поволохатіти
поволоцьки
поволоченька
поволочити
поволочитися
поволочка
поволятися
поворіт
поворітка
поворітьма
поворкувати
поворожити
повороз
поворозка
поворотень
поворотко
поворотний
поворочувати
поворочуватися
поворухнути
поворухнутися
поворушити
поворушитися
поворушіння
повоскове
повощити
повоювати
повпиватися
повпихати
повповати
повпрохуватися
повпрягати
повпускати
поврунюватися
повручати
повряжати
повряжатися
повряжувати
повряжуватися
повсаджати
повсаджувати
повсаджуватися
повсажуватися
повсегда
повсихати
повсічасний
повскакувати
повсолюватися
повставати I
повставати II
повставляти
повстанець
повстання
повстина
повстище
повстка
Дра́ли, -лів, м. мн. Шутливо: заячьи ноги. Вх. Пч. II. 6.
Заяри́нитися, -нюся, -нишся, гл. Въ загадкѣ: Звечора заяринилось, а к світові засандричилось. (Діжа з кістом). Мнж. 174.
Знахід, -ходу, м. Нахожденіе; находка. Желех.
Огледіти, -джу, -диш, гл. = оглядіти. Вийди, матенько, огледи, що тобі бояре привезли. Лукаш. 96.
Прогуляння, -ня, с. Прогулка. Поїдемо, Домно, а в чистеє поле, в чистеє поле да й на прогуляння. Чуб. V. 704. Ой пустіть коня на прогуляння. Грин. III. 631.
Пуцка, -ки, ж. Membrum virile. Вх. Уг. 264.
Пушок, -шку, м. Ум. отъ пух.
Сіножатка, -ки, ж. = сіножать. Маркев. 45. Куплю тобі хатку, іще й сіножатку. Котл. Н. П. 351.
Хід, хо́ду, м. 1) Ходъ, проходь. Хід узенький та низький і дуже трудний. МВ. ІІ. 73. 2) Шествіе, движеніе впередъ. нема йому ходу. Не можетъ идти впередъ. О. 1862. IV. 85. Во мн. хо́ди — хожденіе. Минулися мої ходи через три городи: серце ж моє, дівчинонько, любитися годі. Грин. ІІІ. 223. хід полонинський. Сопровождающійся обрядами и пѣснями выгонъ скота весной изъ сель въ полонини. Шух. І. 195. ходу дава́ти. Убѣгать. Чого ж ти нас кидаєш? Куди ж ти так швидко ходу даєш та й не озираєшся? Г. Вирв. 208. 3) Сбыть. На паляниці нема ходу: люде бубликів та й бубликів. Грин. І. 78. 4) Походка. 5) тим же хо́дом. По прежнему. Параска журилась тим же ходом, що спершу. Г. Барв. 114. 6) у хід класти. Класть передъ собой, по пути своего слѣдованія. Клади сіно в ход. Рк. Левиц. Ум. хо́денько, хо́донько. Сам він (молодий) за мною приїхав, за моїм ходеньком дрібненьким, за моїм личеньком біленьким. Лукаш. 150. Не Марисин то ходонько, не Марисин голосонько, лиш Марисин рутян вінок. АД. І. 306.
Хур-хур, меж., выражающее шумъ отъ крыльевъ. Летів горобець через хлівець, та все вгору хур-хур! Ном., стр. 299, № 303.
Нас спонсорують: