Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

пахнучий
пахнячка
пахолик
пахолок 1
пахолок 2
пахольський
пахоля
пахощі
пахтіти
пахторити
пахучий
пахучість
пахущий
пахущик
пацати
пацик
пацикілок
пацитися
пацірки
пацірник
пацний
пацурник
паць!
пацьор
пацьорки
пацю!
пацюк
пацюрки
пацючий
паця
паця 2
пацятник
пачервоточина
пачесовачка
пачіски
пачісувати
пачка
пачкарь
пачкарювати
пачковоз
пачоси
пачосній
паша
пашенний
пашина
пашистий
пашіти
пашка
пашкет
пашний
пашнина
пашнистий
пашниця
пашня
пашок
паштригувати
паща
пащека
пащикування
пащикувати
пащикуватий
пащикуха
паювання
паювати
паюха
певен
певне
певний
певнити
певність
певно
певнота
певняк
пейс
пейсатий
пейстрий
пейстрина
пек
пекарити
пекарівна
пекарка
пекарня
пекарський
пекарчук
пекарь
пекарювати
пекати
пекатися
пекельний
пекельник
пекло
пеклування
пеклуватий
пеклуватися
пекти
пектися
пекучий
пелевень
пелевник
пелевня
пелена
пеленувати
пелех
пелеханка
пелеханя
пелехати
пелехатий
пелінка
пелька
пелюстка
пелюха
пелюшечка
пелюшка
пенарство
пендюр
пензель
пензльований
пенний
пень
пеньковий
Відмастка, -ки, ж. 1) Родъ клейстера (изъ муки, крахмала), употребляемаго ткачами для смазыванія нитокъ основы, чтобы онѣ были совершенно гладкими. МУЕ. III. 13. Шух. I. 258. 2) Приправа къ корму скота мукой, отрубями и пр. Желех.
Замо́мсати, -саю, -єш, гл. Съ трудомъ кое-какъ завязать. Хомут був порвався. Уже замомсав. Новомоск. у.
Запричаща́тися, -ща́юся, -єшся, сов. в. запричасти́тися, -щу́ся, -сти́шся, гл. Пріобщаться, пріобщиться, принимать, принять причастіе.
Кождіський, -а, -е. Кожнісенький.
Обхватувати, -тую, -єш, сов. в. обхвати́ти, -чу́, -тиш, гл. Обхватывать, обхватить. Тонкого полотна сорочка так і обхватне пишне стегно. Стор. І. 208.
Поколодне, -ного, с. Откупная плата за привязываніе колодки (на масляницѣ).
Попереписувати, -сую, -єш, гл. Переписать (во множествѣ).
Поросхилювати, -люю, -єш, гл. То-же, что и росхили́ти, но во множествѣ.
Прокіп'я, -п'я, с. Праздникъ 8 іюля (Прокопа).
Упосліджати, -джаю, -єш и упосліджувати, -джую, -єш, сов. в. упослідити, -джу, -диш, гл. Оставлять, оставить кого послѣднимъ, за собой; поставить ниже себя, пренебрегать, пренебречь чѣмъ. Та й слово гарне! слухай! в нас воно впосліджувати й польське почало. К. ПС. 32. Впослідити мене ніхто не схоче. К. ЦН. 200. Я всюди робила, та й не була упосліджувана. Г. Барв. 507. Не 'ддам, каже, Настусі (за вбогого), не впосліджу моєї дитини. Г. Барв. 448. Наша кохана мова зосталась упослідженою. К. XII. 121.
Нас спонсорують: