Випорхати, -хаю, -єш, гл. Порошить. Чорна хмара виступає, дрібний дощик викрапає, білий сніжок випорхає, бурлак ніжки піднімає.
Дрючи́на, -ни, ж. Дубина. Ой хапайте, браття, хто кий, хто дрючину на вельможну спину! Вирятуймо, браття, з тяжкої неволі свою рідну Україну. Добра каша: крупина за крупиною гониться з дрючиною.
Душі́ти, -шу́, -ши́ш, гл. Издавать запахъ, нести запахомъ. Любисточку ввірвала, — у голови положу, щоб душіло. Вона чорт зна чим і душить.
Заво́дця, -ці, м. Зачинщикъ.
Луб, -бу и -ба, м. Лубъ, кора (съ липы и нѣкоторыхъ другихъ деревъ). Гроші сховані під дубом, накриті лубом. лубом стоя́ти. Быть твердымъ какъ лубокъ (объ одеждѣ, вообще о тканяхъ). Воно (одежа) лубом на нас і стоїть, аж тіло дере. дощ ллє як з луба. Дождь какъ изъ ведра. Ум. лубок, лубочок.
Напе́рстник, -ка, м. 1) Раст.: Digitalis. 2) Маленькая мягкая суконная онучка, которою гуцулы и верховинцы обворачиваютъ при обуваніи пальцы ногъ.
Освічувати, -чую, -єш, сов. в. освіти́ти, -чу́, -тиш, гл.
1) Освѣщать, освѣтить. Світло так і б'є... освічує верби й вишні. Зірочка зійшла, усе поле освітила.
2) Просвѣщать, просвѣтить.
Поволовщина, -ни, ж. Пошлина, сборъ съ вола.
Позамокати, -каємо, -єте, гл. Замокнуть (во множествѣ).
Тончити, -чу́, -чи́ш, гл. Утончать.