Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

поскуплюватися
поскупувати
поскучати
послабати
послабити
послабіти
послабувати
пославити
пославка
посланець
посланиця
послання
послати I
послати II
послатися
послебізувати
послизнути
послизнутися
послизти
послинити
послі
послід
послідній
послідок
послідуватий
послідущий
посліпити
посліпитися
посліпнути
послонько
послувати
послуга
послуговувати
послугувати
послужанка
послужити
послужка
послух
послухання
послухати
послухатися
послухатор
послухач
послухняний
послухнянство
послушки
послушне
послушний
послушник
послушниця
послушничок
послюсарювати
посмагнути
посмажити
посмалити
посмачити
посмачніти
посмердіти
посмертити
посмертний
посмик
посмикати
посмирнішати
посмілішати
посміт
посміти
посмітити
посмітник
посміттюха
посмітюшок
посміх
посміхати
посміховисько
посміховище
посміхуватися
посмішенний
посмішка
посмішкувати
посмішкуватися
посмішливий
посмішний
посміятися
посмоктати
посмоктувати
посмолити
посмугувати
посмутити
посмутитися
посмуткувати
посмутніти
поснідання
поснідати
поснідкувати
посновиґати
поснувати
поснути
поснутися
поснядіти
пособа
пособачитися
пособити
пособкати
пособляти
пособлятися
пособник
пособниця
пособорувати
посовати
посоватися
посовиніти
посовіти
посовітувати
посовітуватися
посовом
посовувати
посовуватися
посокотитися
посол
посолити
посолодити
Вибідувати, -дую, -єш, гл. 1) Пробѣдствовать. Вибідував тиждень. 2) Выстрадать.
Відслу́га, -ги, ж. 1) Отслуживаніе. Забрав гроші, а тепер мусить іти у відслугу, 2) Отплата, вознагражденіе за что-либо. От же тобі за твоє добро й наша одслуга. ЗОЮР. II. 69. 3) Конецъ службы. Лишила дома слугу на відслузі, свекруху в недузі. Гол. І. 158.
Дале́зно нар. Очень далеко.
Добі́дній, -я, -є. Дообѣденный.
Зава́листий, -а, -е. Многоснѣжный (о зимѣ). Завалиста зіма. Н. Вол. у.
Завика́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. зави́кнути и зави́кти, -кну, -неш, гл. = звикати звикнути.
Красномовний, -а, -е. Краснорѣчивый. Левиц. Пов. 52.
Лямпа́рт, -та, м. Леопардъ.
Похапцем нар. Поспѣшно, торопливо. Похапцем звінчалися, щоб не розлучила нас пані. МВ. (О. 1862. III. 68).
Просити, -шу́, -сиш, гл. 1) Просить. А я завше Бога прошу з вечора до ранку, да щоб ти мав щастя й долю, мій милий коханку. Мет. Прошу я її милою прозьбою. МВ. І. 19. 2) Приглашать. Хазяйка тим часом вечеряти просить. МВ. (О. 1862. III. 74). 3) смерти на себе просити. Накликать на себя смерть. Сам на себе смерти просив. Н. Вол. у.
Нас спонсорують: