Веретено, -на, с. 1) Веретено для пряденія. Чуб. VII. 410. Вас. 201. Позичила веретено, гребінь, днище, прийшла додому і давай прясти. Рудч. Ск. І. 178. На сорочку не напряла, веретін не було. Г. Барв. 45. Названія частей веретена въ Лебед. у.: острый конецъ — шпинь, утолщенная средняя часть — пузце, зарубка послѣ нея — шийка, конецъ — п'ятка. (Залюбовск.). Гуцульскія названія: острый конецъ — спінь, утолщенная средняя часть — черево, зарубка послѣ нея — затинка, деревянный дискъ, надѣваемый на конецъ — кочальце, конецъ — гуска. Шух. І. 148. 2) Веретено, стержень какъ часть различныхъ снарядовъ и машинъ, напр. снаряда для пряденія шерсти (назв. тупого конца: гузка (Вас.153) и различныхъ ткацкихъ снарядовъ: ремісника (Шух. І. 257), снувалки (МУЕ. ІІІ. 15), човника (Шух. І. 258), шпулера (МУЕ. ІІІ. 14), прядки; также какъ часть слѣдующихъ машинъ: жорен (Шух. І. 146), млина ручного (Шух. I. 103), — водяного и вітряка (Kolb. І. 61; Мик. 481), круга гончарського (Вас. 179, Шух. І. 360 — 262) и пр. Ум. верете(і)нце, веретенечко.

Заполі́скувати, -кую, -єш, сов. в. заполоска́ти, -лощу́, -щеш, гл. 1) Заполаскивать, заполоскать, замывать, замыть. Жінка пішла заполіскувати рядно, бо в болото трохи закалялось. Н. Вол. у. Заполіскував у ставку конотопських молодиць та старих баб, мов плаття, та з півдесятка їх на смерть утопив. Кв. II. 152.

Звірю́ка, -ки, ж. Большой звѣрь. Злодіїв обганяй та гавкай на звірюку. Г. Арт. (О. 1861. III. 84). Синє море, звірюкою то стогне, то виє. Шевч. 49. Ум. звірю́чка. Рудч. Ск. І. 22.

Зменшення, -ня, с. Уменьшеніе.

Надгриза́ти, -за́ю, -єш, сов. в. надгри́зти, -зу́, -зе́ш, гл. Отгрызать, отгрызть часть.

Подовж нар. = подовш. Пішла бідна вдова подовж улонькою. КС. 1884. І. 32.

Пообмірювати, -рюю, -єш, гл. Обмѣрить, измѣрить (во множествѣ).

Пообмуровувати, -вую, -єш, гл. Обнести каменными, кирпичными стѣнами. І двір, і сад пообмуровував. Славяносерб. у.

Ужадати, -да́ю, -єш, гл. Пожелать.

Цьонка, -ки, ж. Дѣтск. 1) Лошадь. Желех. 2) Свинья. Фр. (Желех.).