Словник української мови. Словник Грінченка

Найповніший словник живої української мови початку XX століття

Борис Грінченко, 1907–1909

66 770

словникових статей

томи

2 136

сторінок

Алфавітний покажчик

А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Випадкове слово

Пеня, -ні́, ж. 1) Напасть, бѣда. По п'ятінках заробляла, щоб шовкову хустку придбати та сю пеню звязати. Тепер на тебе пеня напала, що не всіх пов'язала. Кв. Така нам лучилася пеня! Як на ту пеню і шати приходять. Оце пеня! 2) Придира, привязчивый человѣкъ. Пеня московська. Чуб. І. 267. 3) мати на пеню. Имѣть причину для ссоры. Я з тобою не маю нічого на пеню. Ном. 4) пеню волокти на кого. Обвинять напрасно, взводить на кого что. Хиба я буду на себе пеню волокти.

Детальніше →

Про словник

Перший загальний словник живої та книжної мови, зібраний і впорядкований Борисом Грінченком. Видано у Києві в 1907–1909 роках у чотирьох томах.

Передмова Джерела Скорочення