Вести, веду, -деш, гл.
1) Вести. Взяла коня за гнуздечку, веде коня у стадницю. Ти вів народ свій, як отару, жезлом Моисея та Арона.
2) — голос. Пѣть, тянуть голосомъ. Лугом іду, голос веду — луже, розвившіся! Як же він високо веде.
3) — мову. Разговаривать, вести рѣчь. Вони тоді саме вели про його мову між собою.
4) — нитку. Выводить нитку.
5) — перед. Предводительствовать, командовать: быть впереди, во главѣ. Господарює Хвесиха, у всьому перед веде, а Хвесько слуха її й поважа. На вечорницях.... у колядці, ніхто як я перед вела.
6) — порядок. Распоряжаться. Тобі, мати, порядок вести.
7) — танок. Cм. танок.
Дзюбо́к, -бка́, м. 1) Ум. отъ дзюб. 2) Cм. Ґельґів.
Му́ляти, -ляю, -єш, гл. 1) = мулити. Муляє чобіт. Щось муляє під коліном: я лап, — і намацав каблучку. 2) — очима. Мигать глазами, то закрывать, то открывать глаза. Ходить та все муляє очима, все заплющає.
Назда́тний, -а, -е. 1) Неспособный. 2) Непригодный.
Палюга, -ги, ж. Ув. отъ палка. Ой не бий мене, мати, товстою палюгою. Спороли батогами, а, за вислугу пилюгами.
Потякувати, -кую, -єш, гл. = натякати.
Пригрустити Cм. пригрущати.
Сухота, -ти, ж. 1) Сухота, грусть, тоска. За малим жити — сухота моя, за козаченьком — красота моя. Своєю сухотою ввесь сад ізсушу. 2) Человѣкъ, изъ за котораго кому либо бываетъ сухота. Cм. ниже уменьшительное. 3) мн. а) Чахотка. Вмерла небога від сухот через його нелюдську вдачу. б) Дѣтская болѣзнь, выражающаяся крайней худобой ребенка. Ум. сухі(о)тка, сухі(о)тонька. Дівчинонько, сухотонько ти моя. Судіть, судіть, вороженьки, коли довелося, — ми на вашу сухотоньку та й поберемося.
Ту нар. = тут. А його ту не було?
Умітний, -а, -е. Умѣющій.