Виломити, -млю, -миш, гл.
1) Выломать, отломать. Вищиплю, виломлю клиновий лист.
2) Сломать. Як була я в лужку, виломила ніжку.
Високий, -а, -е. 1) Высокій. Високий до неба, а дурний як треба. Долина глибока, а могила висока. 2) Высоко находящійся. Пошли, Боже, щастя з високого неба. 3) Возвышенный. Ум. височенький. Вийшла височенька дівчина.
Відповідати, -даю, -єш, сов. в. відповісти, -вім, -віси, гл. 1) Отвѣчать, отвѣтить. І відповідав, кажучи: Ім'я моє легіон. Я, молоденька, уміла відповісти. 2) Соотвѣтствовать. 3) Отвѣчать, быть отвѣтственнымъ, отвѣтить.
Дзвякоті́ти, -кочу́, -ти́ш, гл. = Дзвякати.
Доконе́чне нар. Обязательно, непремѣнно. А той доконечне щоб співати. Та він доконешне був у селі. Доконечне треба.
Мсти́во нар. Мстительно. Його серце мстиво якось стрепенулося у грудях.
Поділ, -до́лу, м.
1) Низменное мѣсто, низменность. Ой ходила, подруженьки, з гір на поділ. Заграли коники на подолі.
2) Подолъ женской рубахи. Не цвіла калинонька ік Петру, да зацвіла калинонька ік Різдву — а в мого свекорка у коморі, а в мене молодої у подолі. Чаще во мн. ч. подо́ли. В подолах мережки. Тим же вона мабуть горда, що в подолях лиштва. Ум. поді́лок, поді́лочок. А на тії Бондарівні в поділках мережка. Ой чи є де дівка пишна, що в поділках лиштва.
Позавгорідно нар.
1) — іти. Идти за огородами, а не улицей, идти окольнымъ путемъ.
2) — казати. Говорить не прямо. Ви ніколи мені щиро не кажете, а завжди манівцями, позавгорідно.
Понавербовувати, -вую, -єш, гл. Навербовать (многихъ).
Путенно нар. Хорошо, какъ слѣдуетъ. Та путенно ж і зроблено.