Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

пирій
пиріюватий
пиріяка
пиркатий
пирконосий
пирний
пирожаччя
пирожитися
пирскати
пирскач
пирснути
пирський
пирх!
пирхати
пирхнути
пирхонути
пирщ
пиряти
писак
писака
писаний
писанка
писання
писаночка
писаренко
писарець
писарина
писарівна
писарня
писарня 2
писарство
писарський
писарчик
писарчук
писарь
писарька
писарьок
писарювати
писастий
писати
писатися
писачка
писачок
писемко
писемний
писк
пискавець
пискавка
пискалка
пискарь
пискати
писківка
пискір
пискля
пискнява
писнути
писнути 2
писнява
писок
пистоль
пистоля
писулька
письмак
письмацтво
письмацький
письмачка
письменний
письменник
письменництво
письменницький
письменниця
письменство
письмечко
письмо
письо
питання
питати
питатися
питво
питель
питення
питець
пити
питимий
питися
питки I
питки II
питльований
питльовка
питлювати
питний
питоменний
питомий
питоньки
пиття
питун
питущий
пиха
пихати
пихатий
пихиць!
пихкати
пихнути
пихорнути
пихтір
пицура
пицюрина
пишання
пишатися
пишки
пишний
пишнитися
пишність
пишно
пишнобарвистий
пишнокрилий
пишноцвіт
пищавка
пищало
пищаль
Винишпорити, -рю, -риш, гл. 1) Переискать, перешарить по всѣмъ закоулкамъ. Тут же тобі така дітвора, шо все винишпорить. Харьк. у. Слов. Д. Эварн. 2) Разыскать, выискать, найти.
Грімки́й, -а́, -е́. 1) Звучный, громкій. Грімкії рушниці. ЗОЮР. І. 136. 2) Громко говорящій. Грімкий чоловік. Черк. у. 3) Громовой, обильный громомъ, грозный. Грімке літо. Н. Вол. у.
Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Г. Барв. 156. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. К. Досв. 127. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. К. ЧР. 14. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. Чуб. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. Шевч. 67. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. Ном. № 8322. По дівчинонці дзвони дзвонили. Мет. 96.
Кабаковий, -а, -е. Тыквенный.
Ля́да II, -ди, об. = ледарь. Був би ляда, був би ляда, та й нікуди більше: не хоче робити, аж ніяк не хоче! Харьк. у. Слов. Д. Эварн.
Мере́жка, -ки, ж. 1) Ажурный узоръ, получаемый помощью выдергиванія нитей изъ полотна и закрѣпленія оставшихся бѣлыми нитками. Вас. 192. Названіе частей: отверстія — дірочки; узкіе полосы полотна, раздѣляющія отверстія, стоящія въ группѣ, — стовпці; болѣе широкія полосы, раздѣляющія группы отверстій — полоте́нця; рубецъ, который идетъ но краю мере́жки или рядъ мелкихъ отверстій тамъ-же — прутик. Харьк. (Залюб.). У нашої да Ганночки в подолі мережки. Чуб. III. 131. горла́та мережка — съ слишкомъ большими отверстіями, а сліпа — съ слишкомъ малыми. Славяносерб. у. Кромѣ того мережки носять цѣлый рядъ различныхъ названій, смотря по узору или способу шитья: безчісна, збан, колісна, колісчатка, ко́са, кругла, ля́хівка, московка, переплутаннячко, трійчатка, хрещата, черв'ячок, з чисницями и пр. Залюбовск. Чуб. VII. 415. сорочка-мере́жка. Рубаха съ ажурными узорами. А в нашої бондарівни сорочка-мережка. Гол. 2) Узорныя украшенія цвѣтными нитками сверхъ канта по таліи полушубка. Вас. 155. 3) Узоры въ ожерельи изъ цвѣтныхъ бусъ. «Въ нѣкоторыхъ мѣстахъ, на правой сторонѣ Днѣпра, изъ мелкаго разноцвѣтнаго намиста приготовляютъ узорчатое ожерелье, на кот. употребляется больше всего чернаго и бѣлаго намиста: «чорне для поля, а біле, червоне і голубе, чи там друге яке небудь, для мережок». Cм. лучка. Чуб. VII. 426. 4) Рѣзьба на деревѣ. Чуб. VII. 404. 5) Орнаментъ на металлическихъ частяхъ курительной трубки, а также и стальной шаблонъ для выбиванія его. Вас. 149. Ум. мережечка.
Обмовонька, обмо́вочка, -ки, ж. Ум. отъ обмова.
Понамерзати, -заємо, -єте, гл. Намерзнуть (во множествѣ). Преимущ безлично: Понамерзало на бороді льоду; понамерзало на вікнах.
Пустотливий, -а, -е. = пустовливий.
Хрещатка, -ки, ж. Родъ плахти. КС. 1893. XII. 448. Ум. хрещаточка. Маркев. 11.
Нас спонсорують: