Буркувати, -ку́ю, -єш, гл.
1) Мостить (камнемъ). Зробив.... бурковану дорогу.
2) Ворковать. На калині зозуля, вона не кує — буркує.
Вергати, -гаю, -єш, сов. в. верг(ну)ти, -ну, -неш, гл.
1) Бросать, бросить, швырять, швырнуть. Такі дуби верга, то по півтора обіймища.
2) вергнути очима. Взглянуть. Ой шила сорочки, — покоротила, вергла очима на побратима.
Гуцюцю́, меж. = Гуць-гуці. Въ слѣдующей приговоркѣ въ значеніи: дитя. А що мені по конях, по волах, коли в мене гуцюцю на руках.
Зістава́ти, -таю, -є́ш, сов. в. зістати, -тану, -неш, гл. Оставаться, остаться. Все мине, а гріх зостане́. зістатися од кого. Отставать, отстать отъ кого.
Поченцювати, -цюю, -єш, гл. Побыть монахомъ.
Споряджатися, -джаюся, -єшся, сов. в. споряди́тися, -джу́ся, -ди́шся, гл. Готовиться, собираться, собраться, приготовляться, приготовиться; устраиваться. А далі ото вже й до весілля стали споряжаться. Ярмарок почав споряжатись.
Такеньки, такечки, нар. Ум. отъ так.
Фраїровський, -а, -е. Принадлежащій фраїру.
Хрещениця, -ці, ж. Крестница. Вона моя хрещениця.
Шпилечок, -чка, шпи́лик, -ка, м. Ум. отъ шпиль.
