Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

завіскритися
завісок
завістити
завісь
завіт
завітальник
завітання
завітати
завітритися
завітування
завітувати
завіть
завіхолитися
завіхтирити
завічати
завічно
завішальник
завішати
завішувати
завішуватися
за-віщо?
завіякуватий
завіяти
завкривдно
завкридно
завладати
завладіти
завліканий
завляги
завмерти
завовтузитися
завод
заводити
заводитися
заводійка
заводня
заводський
заводця
заводь
завозити
завозити 2
завозитися
завозянин
завоїстий
завойовник
завойовничий
завойовувати
заволання
заволати
заволікання
заволікати
заволікатися
заволікування
заволічка
заволока
заволоком
заволокти
заволончати
заволоть
заволочити
заволочування
заволочувати
завонитися
завоняти
завора
заворити
заворіння
заворітниця
заворітній
заворіття
заворкотати
заворожити
заворот
заворотень
заворотич
завороть
заворсити
заворситися
заворуха
заворушити
заворушитися
заворчати
завощити
завоювання
завоювати
завперше
завсегда
завсігда
завсігди
завсіди
завсідний
завсюди
завтовш
завтовшки
завторувати
завтра
завузлити
завушниці
завчас
завчасний
завчасто
завчасу
завчати
завше
завшир
зав'язати
зав'язка
зав'язник
зав'язнути
зав'язок
зав'язочка
зав'язти
зав'язування
зав'язувати
зав'язуватися
зав'ялий
зав'ялити
зав'янути
зав'яти
зага
Безкосий, -а, -е. Не имѣющій косъ. Шейк. Безкоса дівка.
Відличка, -ки, ж. Знакъ, которымъ отмѣчаютъ, отмѣтка. Дружки, як молодому пришивають квітку, (співають): Ой дай, мати, голку, ще й ниточку шовку, — пришити квітку, ік зятеві одличку. Грин. ІІІ. 485.
Зімлі́ти, -лію, -єш, гл. = зомліти.
Пастух, -ха, м. Пастухъ. А овечка й каже: то ж то треба пастуха слухать, як пасе. Рудч. Св. І. 41. Ум. пастушок.
Повіднімати, -маю, -єш, гл. = повідіймати.
Прогромаджувати, -джую, -єш, сов. в. прогрома́дити, -джу, -диш, гл. Прогребать, прогресть. Прогромадив ямку і заховав кость. О. 1862. V. 84.
Продихатися, -хаюся, -єшся, гл. Отдышаться, освѣжиться, дыша чистымъ воздухомъ. Збіраються в Дорньах, хто пішки, хто возком, продихатись в гаях, бо день був дуже шпаркий. К. Дз. 141.
Роспуск, -ку, м. 1) Роспускъ, распущеніе, отпущеніе. 2) Потворство распущенности, неповиновенію. Через твій роспуск двох робітників утеряли. МВ. (О 1862. III. 74).
Спуз, -зу м., спуза, зи, ж. = спудза. Угор. Шух. І. 190. Їк згориш, тогді стане спуза. Гн. II. 83.
Тамтейший, тамте́шний, -а, -е. = тамешній. Заплакала та за нею вся тамтешна шляхта. Гол. І. 68. Тамтешні люде. Мир. ХРВ. 215.
Нас спонсорують: