Борозенний, -а, -е. — віл. Быкъ, во время паханія ходящій съ правой стороны, т. е. по бороздѣ. Ном. № 10015. Купити, бач, треба до п'ятої пари борозенного та дійну корову з телям. Кв.

Вивірчувати, -чую, -єш, сов. в. вивертіти, -рчу, -тиш, гл. 1) Высверливать, высверлить, вывертѣть. 2) Разматывать, размотать изъ чего-либо. Приїхали, він вивертів із рядна і поклав на столі (хліб). Рудч. Ск. І. 180.

Коров'ярня, -ні, ж. = коров'ярка. Вх. Лем. 427.

Наспорити Cм. наспоряти.

Поминати I, -наю, -єш, сов. в. пом'янути, -ну, -неш, гл. 1) Поминать, помянуть, упомянуть, назвать по имени. Хто мене пом'янув, щоб той не минув. Ном. 2) Поминать, помянуть (усопшаго). Чуб. V. 370. Хреста ніхто не поставить і не пом'яне. Шевч.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Просуха, -хи, ж. Въ выраж. на просусі. Когда просохнетъ (дорога). На просусі приїду, перед великоднем. Харьк. г.  

Сідь, -ди, ж. Сѣдина. Уже, бач, сідь проростає. Морд.

Улад нар. 1) Стройно; въ тактъ. Влад співають гімн. Шевч. 604. 2) = до ладу.

Чорнобривець, -вця, м. 1) Чернобровый. Колисочка швабська, дитиночка панська, золотії бильця, колишу я чорнобривця. Н. п. 2) Раст. а) Tagetes erecta. Вх. Пч. І. 13. б) Tagetes patula L. ЗЮЗО. І. 138. Цвіли всякі квітки: і гвоздики, і чорнобривці. Левиц. І. 23. 3) Орѣхъ очень спѣлый. А вже що горіхів-горіхів було носить! Та ще всі один в один чорнобривці, що вже спіє-спіє та й вивалиться з гнізда. Сим. 199, 200. 4) Сапогъ съ краснымъ голенищемъ и черной головкой. Васильк. у. Вас. 162. 5) мн. Родъ вышивки. Чуб. VII. 427. Ум. чорнобривчик. Зацвів чорнобривчик. Грин. III. 157.