Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

затирити
затиркотати
затирликати
затирювати
затискати
затихати
затичка
затишина
затишитися
затишний
затишно
затишок
затіва
затівати
затіватися
затікати
затінити
затінок
затіняти
затіпати
затіпатися
затір
затірка
затіснити
затісно
затісняти
затісувати
затіяти
заткалка
заткално
заткати
заткатися
заткнути
заткнутися
затлітися
затлумити
затнути
затоваришувати
затовкмачувати
затовкувати
затовмистий
затого
затока
затокарити
затокмачити
затокмачувати
затокотіти
затолочити
затомити
затомість
затомлюватий
затон
затонути
затопити
затопляти
затоплятися
затопотіти
затоптати
затоптувати
заторгувати
заторкотати
заторопити
затороплений
заторохкотіти
заторохтіти
заторочити
заторочити 2
заторочка
заточити
заточувати
заточуватися
затрата
затратити
затрачувати
затрембітати
затремтіти
затримання
затримати
затрімати
затріпати
затріпатися
затріпотати
затріпотитися
затріпотіти
затріщати
затроюдити
затрубити
затруд
затруїти
затрусити
затруситися
затрухлявіти
затрушувати
затруювати
затрюхати
затрясти
затрястися
затугавіти
затужавілий
затужавіти
затужити
затула
затулити
затулка
затулок
затулочка
затульщина
затуляти
затулятися
затуманити
затуманіти
затуманювати
затуманюватися
затупити
затуплювати
затуплюватися
затупотіти
затурбувати
затурбуватися
затурготіти
Гайда! IIмеж. Мартъ! впередъ! Була колись правда, пожила — та й гайда. Ном. № 6708. Осідлаєм буланого та й гайда в дорогу. Шевч. 246.
Досмика́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. досми́кати, -каю, -єш, гл. Додергивать, додергать.
Жовті́льниця, -ці, ж. = 1) жовтяниця. Вх. Зн. 17. 2) Раст. Scabiosa arvensis. Вх. Пч. І. 12.
Заміря́ти, -ря́ю, -єш, сов. в. замі́рити, -рю, -риш, гл. = замірятися. Із-під бока шабельку витягає, да на тую калиноньку заміряє. Мет. 182.
Ле́гмас, -са, м. = лега.
Майсте́рія, -рії, ж. соб. Инструменты, принадлежности мастерства. У того стельмаха однії майстерії на два вози не забереш. Самих сокир п'ять чи більше либонь. Канев. у. Майстерія швецька, столярська, кравецька.
Нарива́ти I, -ва́ю, -єш, сов. в. нарва́ти, -рву́, -ве́ш, гл. 1) Нарывать, нарвать. Ой нарвала дівчина лободи, лободи. Н. п. 2) Надрывать, надорвать частью. Віжки були цілі, не нарвані, а як потяг, — так і перегоріли. Волч. у. 3) Прикрѣплять ярмо къ дышлу, и вообще приводить его въ надлежащій порядокъ для запряжки. Рудч. Чп. 251. Гей вози мажте, ярма наривайте, сиві воли запрягайте! Рудч. Чп. 97. У Кулиша: надѣть ярмо на воловъ: Важке ярмо... нарвати круторогим. К. Дз. 12. наривати бики. Запрягать воловъ. Вх. Зн. 40.
Приймит, -та, м. = приймак. Кв.
Тротовина, -ни, ж. Опилки древесныя. Вх. Лем. 475. Cм. трина.
Шуркнутися, -кнуся, -нешся, гл. Вскочить во что. Шуркнутися до комори. Вх. Лем. 486.
Нас спонсорують: