Відволода, -ди, ж. = відлига.
Жа́лувати, -лую, -єш, гл. 1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. 2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам.... приняв усю вину на одного себе. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?... Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. 3) Относиться къ кому съ заботливостью, съ любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люде: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Лихого нічого жалувати. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. 4) Жалѣть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Ганна грошей не жалувала.
Запіка́на, -ної и запіка́нка, -ки, ж. Водка, сваренная съ пряностями. На запікану корінькову купив кубеби й калгану. Участувала запіканкою і тернівкою.
Зошмарити, -рю, -риш, гл. Сбросить, скинуть. Зошмар з воза сіно.
Кежінь, -ня, м. Тяжесть, бремя. Єкий кежінь мі на душі, головки не зведу.
Ник! меж. отъ никати; глядь! Ник, аж там бик. Ник! як сучка в глек. Сидимо тут і балакаємо. А тут у хату ник старий, побачив стару та й пішов.
Підбігцем нар. Слегка бѣгомъ, почти бѣгомъ. Ішла, а де і підбігцем, та поки прийшла додому.
Позасмічувати, -чую, -єш, гл. Засорить (во множествѣ).
Тріщ, -ща, м. = тирч.
Шоловія, -вії, ж. = шевлія.
