Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

зазувати
зазувистий
зазуленька
зазулька
зазуля
заіржавіти
заіржати
заіскрити
заіскритися
заїдання
заїдати
заїдатися
заїди
заїдки
заїдливий
заїдня
заїжджати
заїжджий
заїжка
заїзд
заїздити
заїздити 2
заїздний
заїка
заїкатися
заїкуватий
заїнько
заїхати
заїчище
заїчка
зайвий
зайвина
зайво
зайворонок
зайда
зайдей
зайдений
зайдея
зайдиголова
зайдикати
зайдисвіт
зайдочка
займання
займанщина
займань
займати
займатися
займина
займити
займище
зайняти
зайолзаний
зайолозити
зайом
зайти
зайців
зайча
зайчатина
зайчачий
зайченя
зайчик
зайчиха
зайчиця
зайчичок
зайшлий
зак
закабли
закаблук
закаблучити
закаблучувати
закавраш
закавчати
закав'ядити
закадити
заказ
заказаний
заказати
заказник
заказувати
закайок
закакати
закал
закаламутити
закаламучувати
закалатати
закалець
закалічити
закалічіти
закальок
закалюжений
закаляти
закамарок
закаменити
закаменіти
закандзюбитися
закандзюблюватися
заканудити
заканючити
закапати
закапелок
закарбувати
закарваш
закарлюка
закарлючистий
закарлючити
закарлючка
закарлючувати
закарлючуватися
закасати
закастрити
закасувати
закасувати 2
закасуватися
закатний
закатований
закатувати
закахикати
закахкати
закацубнути
закацюбнути
Вести, веду, -деш, гл. 1) Вести. Взяла коня за гнуздечку, веде коня у стадницю. Мет. 74. Ти вів народ свій, як отару, жезлом Моисея та Арона. К. Псал. 2)голос. Пѣть, тянуть голосомъ. Лугом іду, голос веду — луже, розвившіся! Мет. Як же він високо веде. 3) — мову. Разговаривать, вести рѣчь. Вони тоді саме вели про його мову між собою. Рудч. Ск. II. 20. 4) — нитку. Выводить нитку. 5) — перед. Предводительствовать, командовать: быть впереди, во главѣ. Господарює Хвесиха, у всьому перед веде, а Хвесько слуха її й поважа. Стор. I. 26. На вечорницях.... у колядці, ніхто як я перед вела. Стор. I. 133. 6) — порядок. Распоряжаться. Тобі, мати, порядок вести. Мил. 160. 7) — танок. Cм. танок.
Забіли́ти, -ся. Cм. забілювати, -ся.
Кінва Ii, -ви, ж. соб. Лошади. Бач, скілько кінви пасеться. Зміев. у.
Личко́ваний, -а, -е. 1) Прикрашенный съ виду. Ви думаєте, у мене личкована капуста? Скрізь однакова, тугенька. 2) Шлифованный. Личкований камінь. Міусск. окр.
Несміляк, -ка, м. Несмѣлый человѣкъ.
Оситняг, -гу, м. Растеніе = осітняг. Ум. оситняжок. ЗЮЗО. І. 172.
Склеюватися, склеююся, -єшся, сов. в. склеїтися, склеюся, -їшся, гл. Склеиваться, склеиться.
Утекти́. Cм. Утіка́ти.
Хвабрий, -а, -е. Храбрый. Баба тоді й хвабра, як на печі. Ном. № 9055.
Чорт, -та, м. 1) Чортъ. Бога хвали, чорта не гніви. Ном. чорт-ма, чорт-мало, чорт-матиме. Нѣтъ, не было, не будетъ. Їв би паляниці, та зубів чорт ма. Ном. № 12331. Ой тим же я не прийшов, що чорт-мало підошов. Н. п. Коли без перестанку гулятиме, то й сорочки чорт-матиме. Полт. чорт зна хто, що, де, куди, як.... Чортъ знаетъ кто, неизвѣстно кто, что, гдѣ, куда, какъ. чорт зна що, хто — также: дрянь, гадость, плохой человѣкъ, предметъ. чорт зна як — также: плохо, скверно. Чорт зна що в лаптях, та й то москаль. Ном. № 841. Чорт зна що, не Брути! Шевч. 214. Чорт зна що плутає. Рудч. Ск. І. 187. Як чор-зна що, — не чепать, щоб і посудини не запаскудить. Ном. № 3288. Робиш ти, працюєш, та на чорт зна кого. Левиц. І. 527. Жили, жили, та чор-зна де й ділися. Ном. № 8272. Заїць тоді ж забіг чор-зна куди. Рудч. Ск. І. 25. Чорт його зна, як і вчитись. Левиц. І. 247. Чорт батька знає, як співають! Гліб. Въ томъ же значеніи: чорт-віть що! Рудч. Ск. І. 75. до чо́рта. Много, масса. Чимало таки козаків і панів до чорта. Стор. II. 28. 2) Родъ игры. О. 1861. XI. Св. 36. Ум. чортик, чорто́к. Чуб. І. 219. Ном. № 275. Ув. чортисько, чортище. Чуб. І. 106. Чортяка.
Нас спонсорують: