Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

запишнитися
запишніти
запищати
запідпідьомкати
запізвати
запізнавати
запізнаватися
запізнитися
запікана
запікати
запікатися
запіклуватися
запіл
запілка
запілля
запілок
запільчина
запінити
запінитися
запіперечитися
запір
запірати
запіратися
запісоч
запісяти
запіти
запітнілий
запітніти
запічкуритися
запічний
запічок
запішва
запіячити
запко
заплав
заплава
заплавець
заплазувати
заплазуватися
заплакати
заплакатися
заплакнути
заплата
заплатити
заплатно
заплекатися
заплентати
заплентатися
заплескати
заплести
заплеухи
запливанець
запливати
заплигати
заплід
запліскувати
запліснявий
запліснявіти
заплітання
заплітати
заплітатися
заплітка
запліття
заплітувати
заплішечка
заплішити
заплішка
заплішування
заплішувати 1
заплішувати 2
заплоджувати
заплутати
заплутувати
заплутуватися
запльовувати
заплювиця
заплюскати
заплюснути
заплющити
заплющувати
заплющуватися
заплямити
заплямитися
заплямкати
запно
запнути
запобігати 2
заповзати
заповзати 2
заповзатися
заповідання
заповідати
заповідь
заповісти
заповіт
заповітрити
заповітритися
заповнити
заповняти
запоганити
запоганювати
заподіти
заподіяти
запозавчора
запозивати
запозиватися
запозичити
запоїни
запоїти
запола
заполіскувати
заполітити
заполовіти
заполонити
заполоскати
заполоти
заполоха
заполоч
заполочний
запомагання
Гловарь, -ря, м. Верхній косякъ у дверей и оконъ.
Дряпоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. Царапать (говорится только о звукѣ). Зміев. у.
Ду́ча, -чі, ж. = дучайка. Мик. 481.
Знадвору нар. Со двора, извнѣ, снаружи. Воно його взяло до батенька і посадило на причілку знадвору, а само полетіло. Рудч. Ск. II. 43. Знайшли осля прив'язане коло дверей знадвору. Єв. Мр. XI. 4.
Навгу́л нар. Огуломъ. Угор.
На́рти, -тів, м. мн. Костяные коньки изъ реберъ животныхъ. Св. Л. 40.
Нудьга, -ги, ж. 1) Тоска, скука. Г. Барв. 431. 2) нудьга-чоловік. Скучный человѣкъ. Семен це нудьга-чоловік. Міусск. окр. Cм. нуд, нудота.
Підцупити, -плю, -пиш, гл. 1) Подтянуть, подтащить. 2) Стибрить, стащить. Нишком підцупить та й нишком збути. О. 1862. І. 29.
Фуніти, (-ню, -ниш?), гл. Выдыхаться, терять запахъ; блекнуть, увядать. Угор.
Цюрка, -ки, ж. 1) Ум. отъ цюра. 2) Дѣтскій мужской дѣтород. органъ.
Нас спонсорують: