Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

заженихатися
зажерливість
зажерти
зажив
заживаний
заживання
заживати
заживатися
заживитися
заживний
заживок
зажигати
зажигатися
зажидати
зажимки
зажин
зажинати
зажинки
зажира
зажирака
зажиракуватий
зажирати
зажирливий
зажирливість
зажирливо
зажирний
зажирувати
зажити
зажитий
зажитися
зажма
зажмурити
зажнивний
зажовклий
зажовтити
зажовтілий
зажовтіти тію
зажога
зажон
зажохатися
зажохнутися
зажурити
зажурювати
зажурюватися
зазбірувати
зазвати
зазвеніти
заздалегідний
заздалегідь
заздоровний
заздрений
заздрити
заздритися
заздрівий
заздрісний
заздрісно
заздрість
заздріти
заздро
заздростити
заздрощі
заздрувати
зазеленити
зазеленіти
зазелень
заззяти
зазив
зазивати
зазивний
зазир
зазирати
зазирити
зазирний
зазирнути
зазичати
зазімки
зазімкуватий
зазімований
зазімувати
зазір
зазіхання
зазіхати
зазлити
зазлістно
зазлість
зазлостити
зазмагатися
зазнавання
зазнавати
зазнаватися
зазнайбіда
зазнайомити
зазнайомлювати
зазнайомлюватися
зазнаки
зазнакомитися
зазначити
зазначка
зазначувати
зазначуватися
зазнобка
зазовини
зазолити
зазолотити
зазолотитися
зазолотіти
зазорений
зазорити
зазоріти
зазоряти
зазорятися
зазріти
зазуб
зазубелити
зазубень
зазубець
зазубити
зазублювати
зазублюватися
зазуванець
Відсуджувати, -джую, -єш, сов. в. відсудити, -джу, -диш, гл. 1) Присуждать, присудить въ чью пользу. Вам громада відсудила. Мир. Пов. І. 164. Одсудили мою землю Бог знає й кому. Мир. ХРВ. 220. 2) Отсовѣтовать, совѣтами или наговорами отбивать, отбить, отстранить одного отъ другого. Відсудилисьте мого друга від мене. Грин. ІІІ. 251. Нема того, що любила, і немає, і не буде — одмовили вражі люде, одраїли, одсудили, щоб ми в парі не ходили. Грин. ІІІ. 179.
Гидливість, -вости, ж. Брезгливость, чувство отвращенія. І гидливість, і зненависть. Мир. Пов. ІІ. 78.
Добавля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. доба́вити, -влю, -виш, гл. Добавлять, добавить, прибавлять, прибавить.
Дрі́бни́й, -а́, -е́. усѣч. форма: дрібен. 1) Мелкій, дробный, небольшой, маленькій. Дрібні речі у кошик поклала. Н. Вол. у. А я ж тую дрібну ряску зберу у запаску. Мет. 8. Заганяла дрібні пташки до бору. Чуб. ІІІ. 251. Сію конопельки дрібні зелененькі. Н. п. Шкода як умре, бо дрібні діти має. Камен. у. 2) Мелкоузорчатый. Вийди, вийди, дівчинонько, під вербу густую, нехай же я подивлюся на плахту дрібную. Мет. 241. 3) Густой, частый. Дрібен дощик іде. Н. п. За дрібними слізоньками світоньку не бачу. Мет. 21. Когда говорится о слезахъ, существительное часто опускается. Дрібними вмився. Покотились дрібненькі з очей. О. 1862. X. 2. дрібни́й лист. Мелко и густо исписанное письмо. Грин. ІІІ. 677. Ум. дрібне́нький, дрібне́сенький, дрібню́ній. Та й знов мережать захожусь дрібненьку книжечку. Шевч. 549. Листячко дрібнесеньке. Кв. II. 163. Дрібнюні, як пшоно, червоні квіточки. Конст. у.
За́брость, -сти, ж. На плодовыхъ деревьяхъ: почки цвѣтовыя. На яблуні багато забрості, багато яблук буде. Рк. Левиц.
Ну 1), меж. Ну, їсть! нівроку! Ном. та ну бо кажіть! Да говорите же! 2) Передъ глаголомъ неопр. накл. употребляется въ смыслѣ: началъ, давай. А прокинувся він... і гуком його в хаті аж сохи движать! Ну бігать, гомоніть, гайнувати, аж усе піде жужмом. МВ. ІІ. 10. 3) = но 2. (Послѣ глагола въ повелит. накл.): А вийдіть-ну сюди, дядьку Трохиме, ходіть-ну з нами. Рудч. Ск. І. 78.
Подрипати, -паю, -єш, гл. Пойти (грубое выраженіе). Подрипала пішки, не взяв таки на санчата.
Пробуркувати, -кую, -єш, сов. в. пробуркати, -каю, -єш, гл. Пробуждать, пробудить. Пробуркав у серці в його зненависть. Полт.
Стрічений, -а, -е. ні куми́ = стрітенні куми. Мил. 183.
Шваха, -хи, ж. = швачка. Да казали — Маруся не пряха, її матінка не шваха. Рк. Макс.
Нас спонсорують: