Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

забулькотати
забулькотіти
забундючитися
забунтувати
забуритися
забуркотати
забуркукати
забурний
забуртати
забуртатися
забуртити
забурувати
забурунний
забурхати
забурчати
забути
забутіти
забутковий
забутний
забуток
забуття
забухикати
забучавіти
забуяти
завабити
заваблювати
завага
завагітніти
завагоніти
заваготіти
завада
заваджати
завадити
заважати I
заважати II
заважити
заважний
заважніти
заважувати
заважуватий
завала
завалий
завалистий
завалисто
завалити
завалувати
завальковий
завалькувати
завалькуватий
завальний
завалювання
завалювати
завалюватися
заваляти
завалятися
завалящий
завар
заварити
заварка
заварувати
заварювання
заварювати
заватра
завбільшки
завбожіти
завважити
заввиш
завволити
завгарити
завгеть
завглиб
завглибки
завглибшки
завгодно
завгодя
завгорити
завгородній
завгорювати
завгрубшки
завдаванка
завдавати
завдалеки
завдальшки
завдання
завдарім
завдати
завдаток
завдача
завдовж
завдовіти
завдруге
завдяки
завдячати
завдячений
заведений
заведення
заведено
заведенція
заведисвіток
заведія
завезиско
завезлиско
завезти
завейкати
завеличатися
заверба
завербувати
завергати
завередити
завередувати
заверетенитися
заверещати
заверниголова
завернути
завертайло
завертати
завертатися
завертаха
завертень
завертіти
Грі́мно нар. О звукѣ: сильно, громко. Стукнув у віконечко грімно. Радом. у. Починай, Солохо, — ти ж громній співаєш. Сосн. у.
Куняти, -ня́ю, -єш, гл. Дремать. Мале дитя коло його на сонці куняє. Шевч. Куняє й наливає, наливає — випиває, випиває і куняє, свого віку козацького доживає. Ном. № 11730.
Покривайлечко, покрива́лечко, -ка, с. Ум. отъ покривало.
Праття, -тя, с. = прання. Сим. 132. Праття в мене багато, коли я його й поперу? Конст. у.
Прихильно нар. Благосклонно.
Секерний, -а, -е. Стройный, ловкій.(Угор.).
Смеречина, -ни, ж. 1) Одно дерево евреи. пихты. Гол. II. 154. 2) Пихтовый лѣсъ. Угор.
Соннивиця, -ці, ж. = сонливиці. Мил. 34.
Ціна 2, -ни, ж. 1) = цина. 2) Оловяная посуда. А звечера Настуненька ціну помила. Гол. І. 74.
Шибеник, -ка, м. 1) Висѣльникъ, достойный висѣлицы. Відорвався, як шибеник від шибениці. Ном. № 3152. Борода як у владики, а сумління, як у шибеника. Ном. № 180. 2) Шалунъ, сорвиголова.
Нас спонсорують: