Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

зголодрабіти
зголоситися
зголошуватися
зголубити
згомоніти
згон
згонини
згонити
згораний
згорбатіти
згорбити
згорбитися
згорбулитися
згорда
згорджати
згордувати
згоржати
згори
згористий
згористо
згорівка
згоріти
згорнути
згородити
згортати
згортатися
згострити
зготовити
зготовляти
зготувати
зграсувати
зграя
згребло
згребти
згриз
згризати
згризота
згризти
згрібати
згрібатися
згрібшій
згріб'я
згрізна
згрізність
згрізнутися
згріти
згрішати
згромаджувати
згромаджуватися
згрошити
згрузити
згрязити
згуба
згубити
згубитися
згубний
згуда
згук
згукнути
згукуватися
згуляти
згуртитися
згуртувати
згуслий
згуснути
згуста
згустити
згусуватися
згучатися
зґарда
зґвалтувати
зґедзатися
зґіґнути
зґляґатися
зґоя
зґрунтувати
здавати
здаватися
здавити
здавлювати
здавна
здавній
здавніти
здавну
здалека
здалий
здалити
здалі
зданий
здання
здарити
здармувати
здарувати
здати
здатний
здатність
здатно
здача
здвиг
здвигати
здвигатися
здвигувати
здвиж
здвиження
здвижжя
здвижовина
здвинути
здебела
здебільша
здекретувати
здекуційник
здерати
здератися
здеревіти
здерев'янілий
здерев'яніти
здержати
здержувати
здержуватися
здерти
Великоможний, -а, -е. Вельможный, знатный. Простих і великоможних смерть не минає.
Вельможа, -жі, м. Вельможа. Желех.
Дво́рик, -ка, м. Ум. отъ двір.
Жа́лувати, -лую, -єш, гл. 1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. І. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. Чуб. V. 383. 2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам.... приняв усю вину на одного себе. К. ЧР. 411. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?... Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. МВ. ІІ. 81. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. Чуб. V. 182. 3) Относиться къ кому съ заботливостью, съ любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люде: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Макс. (1849), 113. Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. МВ. І. 7. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Рудч. Ск. II. 43. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Левиц. І. 61. Лихого нічого жалувати. Ном. № 3889. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Рудч. Ск. І. 13. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. МВ. ІІ. 100. 4) Жалѣть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Ном. № 4618. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Чуб. V. 767. Ганна грошей не жалувала. Левиц. І. 57.
Лакейчук, -ка, м. Лакей, лакей-мальчикъ. Його (хлоп'я) взято за лакейчука до молодого пана. Мир. ХРВ. 201.
Перекотиполе, -ля, с. раст. a) Gypsophila Led. ЗЮЗО. І. 124. б) Sapponaria vaccaria. Лв. 101. Котиться перекотиполе. Рудч. Ск. І. 208.
Пішоходець, -дця, м. Пѣшій. Став пішоходець із тернів виходити. АД. І. 125.
Поро́бок, -бка, м. = Уток. Н. Вол. у. МУЕ. III. 15. ЕЗ. V. 223.
Тьопнути, -ну, -неш, гл. Хватить, ударить. Як тьопнув Сучченко змія, так і счесав йому всі три голови. Чуб. ІІ. 252.
Уволяти, -ля́ю, -єш, сов. в. уволити, -лю, -лиш, гл. Исполнять, исполнить (желаніе). Вволив єси, чого ледачі допевнялись. К. Пс. 244. вволити во́лю. Исполнять желаніе. А циганочко да ворожечка, ой уволи мою волю: да причаруй ти да козаченька, що гуляє зі мною. Н. п.
Нас спонсорують: