Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

зголодрабіти
зголоситися
зголошуватися
зголубити
згомоніти
згон
згонини
згонити
згораний
згорбатіти
згорбити
згорбитися
згорбулитися
згорда
згорджати
згордувати
згоржати
згори
згористий
згористо
згорівка
згоріти
згорнути
згородити
згортати
згортатися
згострити
зготовити
зготовляти
зготувати
зграсувати
зграя
згребло
згребти
згриз
згризати
згризота
згризти
згрібати
згрібатися
згрібшій
згріб'я
згрізна
згрізність
згрізнутися
згріти
згрішати
згромаджувати
згромаджуватися
згрошити
згрузити
згрязити
згуба
згубити
згубитися
згубний
згуда
згук
згукнути
згукуватися
згуляти
згуртитися
згуртувати
згуслий
згуснути
згуста
згустити
згусуватися
згучатися
зґарда
зґвалтувати
зґедзатися
зґіґнути
зґляґатися
зґоя
зґрунтувати
здавати
здаватися
здавити
здавлювати
здавна
здавній
здавніти
здавну
здалека
здалий
здалити
здалі
зданий
здання
здарити
здармувати
здарувати
здати
здатний
здатність
здатно
здача
здвиг
здвигати
здвигатися
здвигувати
здвиж
здвиження
здвижжя
здвижовина
здвинути
здебела
здебільша
здекретувати
здекуційник
здерати
здератися
здеревіти
здерев'янілий
здерев'яніти
здержати
здержувати
здержуватися
здерти
Гаркаво нар. Картаво.
Гирло, -ла, с. = гірло.
Дотіпа́ти, -ся. Cм. дотіпувати, -ся.
Засмуча́ти, -ча́ю, -єш, засму́чувати, -чую, -єш, сов. в. засмути́ти, -чу́, -тиш, гл. Опечаливать, опечалить. Не тіш мої воріженьки, не засмучай мене. Гол. І. 289. Не засмучуй мене тяжко. K. Псал. 102. Вона ж його не звеселила, тілько гірше засмутила. Мет. 145. Господь засмутив, Господь и потішить. Н. Вол. у.
Знущатися, -щаюся, -єшся, гл. Издѣваться. Що уже не робили, як з неї не знущались. Рудч. Ск. II. 55. Слуги знущались із його. Єв. Мр. XIV. 65.
Навмана́, навмани́, навманці́, навманя́, нар. Наобумъ; куда попало, наугадъ. Навмани Лазара співати. Ном. № 1335. От, буде навмана стрибати. Рудч. Ск. І. 64. Навманя росказую. Шевч.
Плавля, -лі, ж. Болотистый лугъ.
Повряжатися, -жаємося, -єтеся, гл. Нарядиться (о многихъ).
Подоходжувати, -джуємо, -єте, гл. = подоходити.
Торг, -гу, м. 1) Торгъ, договоръ о куплѣ и продажѣ. В торгу нема гніву. Шейк. 2) Площадь для торговли, рынокъ, базаръ. Не рада коза на торг, та ведуть. Посл. Я на торгу була, торгом торгувала. Грин. III. 417. він, вона до сього то́ргу й пішки. Онъ, она очень рады этому. Ком. II. 68. Ум. торжок. Мет. 205.
Нас спонсорують: