Вибачати, -ча́ю, -єш, сов. в. вибачити, -чу, -чиш, гл. Извинять, извинить. Подорожньому і Бог вибачає. Їжте, умочайте, на друге вибачайте. Хто дурневі вибачить, має сто днів відпусту. вибачайте на сім слові. Извините за выраженіе, съ позволенія сказать.
Винужати, -жаю, -єш, гл. Изнурять. Ну, навіщо б я себе отак винужав: день у школі, прийде ніч — одно за книжками сидите.
Газарі, -рів, м. мн. Патронташи, пришитые на груди къ чемеркѣ.
Завздалегі́дь нар. = заздалегідь.
Кара, -ри, ж.
1) Наказаніе. Стоять Гонта з Залізняком, кричать: «Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись». Се кара божа на нас.
2) Гнѣвъ, немилость. А я живу в божій карі: не дав мені Господь пари. Ум. каронька. Яку б же нам, славним запорожцям, та кароньку дати?
Кислість, -лости, ж. Кислота. Велику кислість має. НВолынск. у.
Невірний, -а, -е. 1) Недовѣрчивый. Ой ти, невірний-невірниченько, не віриш мені й мому личеньку.
2) Невѣрный, не заслуживающій довѣрія, измѣнчивый. З невірною дружиною куди піду, то загину.
3) Невѣрующій. Невірний гірш жида або турка.
4) Невѣрный, не христіанинъ.
5) Плохой, дурной.
6) Худой, болѣзненный. Сухий, невірний, як шкелет. Ум. невірне́нький. Перше було ходить у невірненькій свиточці, а тепер вже на йому жупан.
Поганяння, -ня, с. Понуканіе.
Прогнівлятися, -ля́юся, -єшся, сов. в. прогнівитися, -влю́ся, -вишся, гл. Гнѣваться, прогнѣваться, разгнѣваться. Прогнівивсь ти на народи, вигубив жорстоких.
Стопцювати, -цюю, -єш, гл. Вытоптать, потоптать. Пасли пастухи, а далі пішли у ліс, дивляться: стійло збито коло дуба. І що воно за знак, що коло дуба так стопцьовано.
