Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

водозбір
водомий
водомороз
водонька
водопій
водопійло
водопійча
водопілля
водорий
водорщаний
водорщі
водосвяття
водоспад
водотеча
водотока
водотяг
водохрестний
водохреще
водявий
водяна
водяний
водяник
водянка
водянчик
воєвода
воєводство
воєводський
вожай
воживо
возарня
воздібний
воздобний
воздух
воздуховий
воздухоплав
воздухоплавець
воздушний
воздушок
воздяно
возик
возирка
возити
возитися
возичок
возій
возільник
возлісся
возлобок
возлоб'я
возний
возниця
возове
возовий
возовик
возовиця
возовня
возок
возоробня
возростивши
возрости-літ
возярка
воїн
воїнство
вой
войдування
войдувати
войдуватися
война
войний
войовитий
войовник
войовниця
войовничий
войтуватися
воко
воларити
воларь
воластий
волати
волеваха
воленька
волик
волинка
волинський
волинь
волиняк
волити
воличок
волів язик
волівня
волісь
воліти
волічка
волічковий
воло
воловарь
воловий
воловик
воловина
воловід
воловник
воловня
воловодик
воловодити
воловодитися
воловодня
волога
вологість
вологнути
волод
володарство
володарський
володарь
володарька
володати
володити
володіння
володіти
воложати
воложити
Вечерниця, -ці, ж. Вечерняя звѣзда, Венера. Вх. Лем. 397.
Вечірня, -ні, ж. Вечерня. Він на вечірні був і в кадило дув. Ном. № 13184.
Дрівця́, -ве́ць, с. мн. ум. отъ дрова.
Зава́ла, -ли, ж. 1) Завалъ, набросанная масса чего, загроможденіе. У хаті така завала, що нема де сісти. Н. Вол. у. 2) Заносы снѣжные. Завала снігу велика. Н. Вол. у. Леле 2т г зимі як кричит — то на завалу. Вх. Лем. 414. 3) Грозовая туча; буря. Від запад-сонця прийшла завала. Вх. Зн. 18.
Закоха́нець, -нця, м. Влюбленный. МВ. (К.С. 1902. X. 151).
Зчалити, -лю, -лиш, гл. Соединить, связать. Харьк. у.
Підбурювати, -рюю, -єш, сов. в. підбурити, -рю, -риш, гл. 1) Поднимать, поднять, возбуждать, возбудить, подстрекнуть, возмутить. 2) Подливать, подлить. Жид таки підбурив водиці у горілку.
Попуск, -ку, м. Послабленіе, попущеніе — попускати. Дозволять, потворствовать. По що ж ти їм сей попуск попускаєш? К. ХП. 79.
Сосник, -ка, м. Сосновая роща. Ум. сосничок.
Фиґель, -ґля, м. 1) Завитокъ; архитектурное, украшеніе. Желех. 2) Штука, фокусъ. Ютурна фиглі їм робила: тпаками кібця затровила і заєць вовка покусав. Котл. Ен. VI. 70.
Нас спонсорують: