Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

віджартовуватися
віджати I
віджати II
віджахнути
віджахнутися
відживати
відживити
відживіти
відживляти
віджимати
віджинати
віджинатися
віджиріти
віджити
віджобоніти
віджувати
віджухаритися
відзаддя
відзвичаїти
відзвичаювати
відзволити
відзволяти
відзволятися
відземок
відзивати
відзиватися
відзимки
відзіґорний
відзімувати
відзірятися
відзнака
відзначати
відзначатися
відзолити
відзолювати
відзяпити
відібрати
відігнати
відігравати
відіграватися
відіднити
відідрати
відідратися
відізватися
відіймати
відійматися
відійти
відімкнути
відімстити
відімчати
від'їдати
від'їдатися
від'їзд
від'їзджати
від'їздити 1
від'їздити 2
від'їздний
від'їсти
від'їхати
відкадити
відказ
відказати
відказувати
відказуватися
відкалабанити
відкалатати
відкараскатися
відкасник
відкаснутися
відкатувати
відкашлюватися
відквасити
відквашувати
відки
відкид
відкидання
відкидати 1
відкидати 2
відкидатися
відкіль
відкільсь
відклад
відкладаний
відкладання
відкладати
відкладний
відкладувати
відклепати
відкликатися
відклінне
відклінщина
відклонити
відклоняти
відклонятися
відклякнути
відклястися
відкозакувати
відколи
відколишній
відколоти
відколупати
відколуплювати
відколупнути
відколупувати
відколювати
відколядувати
відкопати
відкопилити
відкопування
відкопувати
відкопуватися
відкосити
відкоситися
відкотити
відкочувати 1
відкочувати 2
відкочуватися
відкошувати
відкрадатися
відкраювати
Бакаюватий, -а, -е. = бакаїстий. Бакаювата дорога. Черк. у.
Брязкун, -на, м. = брязкало 2. К дияволу кармазинів! — загукала громада... — Вони тільки вміють бряжчати шаблями, а тоді де були ці брязкуни, як безбожний Радивил загуркотав із гармат? К. Чр. 68.
Глушіти, -шію, -єш, гл. Заглушаться, заростать сорными травами. Горо́д глушіє, бур'яном понімається земля родюча. МВ. (О. 1862. І. 96).
Дува́нити, -ню, -ниш, гл. Дѣлить. Мкр. Г. 60. Орли грають, орли клекчуть, козака дуванять: чорні очі козацькії з лоба винімають. Морд. (Млр. л. сб. 112).
Зчаста нар. Часто. Щоб ти в мене, донько, зчаста не бувала. Гол. І. 195.
Козирьок, -ка, м. Ум. отъ ко́зирь. 1) Маленькій козырь въ картахъ. Не буду дивиться, нехай козириться; як під тим козирьком сидить чорт з молотком, він іде і кує, мені козирі дає. Мнж. 165. 2) Козырекъ (головного убора). Вас. 156. 3) Картузъ (головной уборъ). Виходить з могили якийсь пан... Він у козирьку, і той козирьок так і горить, так і горить на йому. СХО. VIII. 316. На йому був московський мундір з червоним коміром, козирок з червоною стрічкою навкруги. Левиц. І. 10. 4) Названіе вола съ рогами, расходящимися въ противоположныя стороны почти горизонтально, кончики которыхъ загнуты внутрь. КС. 1898. VII. 45. Ум. козирьо́чок. То я б свого миленького по шапці пізнала. Хоть по шапці, не по шапці, то й по козирочку. Грин. III. 177.
Надава́тися, -даю́ся, -є́шся, сов. в. нада́тися, -да́мся, -си́ся (до чо́го), гл. Идти къ чему, быть годнымъ для чего. Желех.
Отакелезний, -а, -е. = оттакелезний.
Пообвиватися, -ва́ємося, -єтеся, гл. Обвиться (во множествѣ).
Хожалий, -а, -е. Привыкшій къ ходьбѣ, неутомимый въ ходьбѣ. Вх. Зн. 76.
Нас спонсорують: