Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

варко
варкось
вармія
варнак
варня
варнякати
варнячити
варовий
варовня
варстат
варт
варта
вартарка
вартарня
вартати
вартий
вартівник
вартість
вартний
вартник
вартно
варто
вартовий
вартовик
вартовничий
вартонька
вартування
вартувати
вартунок
варувати
варуватися
варудити
варунок
варцаба
варш
варьоха
варя
варяг
варяга
варяниця
варянка
васаг
васильок
васький
вата
ватаг
ватага
ватагування
ватагувати
ватажжя
ватажити
ватажитися
ватажка
ватажко
ватажкувати
ватажний
ватажник
ватажникувати
ватажок
ватерка
ваторник
ваторопка
ваторопко
ватра
ватрак
ватралька
ватрище
ватріти
ватроль
ватувати
ватуйка
ватуйник
ватуйча
ватуля
вахлай
вахмайстер
ваць! вацю!
вацюкати
ваш
вашенець
вашеський
вашець
вашецький
вб...
вд...
вдівець
вдівонька
вдівочка
вдова
вдовенко
вдовець
вдовецький
вдовин
вдовицький
вдовиця
вдовиченко
вдовівна
вдовіти
вдовки
вдовування
вдовувати
ве!
вевекати
вевірка
вевюрка
вегля
веґеря
ведмеденя
ведмедик
ведмедина
ведмедиха
ведмедиця
ведмедка
ведмедник
ведмедча
ведмедчук
ведмедько
ведмедюк
ведмедяка
ведмедячий
Березняк, -ка, м. = березник. Йде березняком дівчина. Щог. Сл. 105. Ум. березнячок. Чуб. ІІІ. 429. Стоїть він в гарному частенькому березнячку. Драг. 119.
Бляшаний, -а, -е. 1) Жестяной. 2) О крышѣ: желѣзный. Палати.... з бляшаною покрівлею. Мир. ХРВ. 103.
Жа́лувати, -лую, -єш, гл. 1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. І. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. Чуб. V. 383. 2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам.... приняв усю вину на одного себе. К. ЧР. 411. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?... Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. МВ. ІІ. 81. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. Чуб. V. 182. 3) Относиться къ кому съ заботливостью, съ любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люде: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Макс. (1849), 113. Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. МВ. І. 7. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Рудч. Ск. II. 43. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Левиц. І. 61. Лихого нічого жалувати. Ном. № 3889. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Рудч. Ск. І. 13. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. МВ. ІІ. 100. 4) Жалѣть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Ном. № 4618. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Чуб. V. 767. Ганна грошей не жалувала. Левиц. І. 57.
Змережування, -ня, с. 1) Испещреніе узоромъ и пр. 2) Расшиваніе мере́жками. 3) Соединеніе мере́жкою двухъ частей рубашки, двухъ кусковъ ткани. Змережування бува: косе, стовпчиками і кругле. ( Залюбовск.).
Ліпни́к, -ка, м. = ліпак 2. Вх. Зн. 33.
Перепадати, -да́ю, -єш, сов. в. перепасти, -паду, -деш, гл. Перепадать, перепасть. Узявсь — нічого робити! — латати старі кожухи, стала й копійчина перепадати. Кв. Дощі частійш перепадали. О. 1862. III. 31.
Поетка, -ки, ж. Поэтесса. Желех.
Похопливий, -а, -е. = похіпливий. Пропадуть мої конопельки! подумала Кайдашиха: похоплива невісточка попряде їх собі на полотно. Левиц. КС. 71.
Придибанчик, -ка, м. ? Ой танчику, придибанчику, поплинь, поплинь. Гол. IV. 166.
Проклятущий, -а, -е., Ум. отъ проклятий. Бранное слово. Така натура вже проклятуща удасться. Рудч. Ск. II. 174. А проклятущий хміль як рута зеленів. Греб. 371.
Нас спонсорують: