Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

вилущуватися
виль!
вильний
вильоти
вильце
вильцята
вилюдніти
вилюднювати
вилюжка
виля
вилягати
вилягтися
виляпати
виляски
виляскувати
виляти
вимагання
вимагати
вимаглювати
вимагом
вимазати
вимазувати
вимазуватися
вимайструвати
вимальовувати
виманити
виманіжити
вимантачити
виманювати
вимастити
вимахати
вимахувати
вимацати
вимачкатися
вимащувати
вимащуватися
вимережити
вимережувати
вимерзати
вимерти
вимерхатися
вимести
виметати
виметикувати
виметний
вимивати
вимиватися
вимилити
виминати I
виминати II
вимисливий
вимислити
вимити
вимишляти
вимівка
вимін
вимінювати
вимір
вимірати
виміркувати
вимірювати
виміряти
вимірятися
вимісити
вимітальниця
вимітати
вимітка
вимішувати
вимкнутися
вимня
вимова
вимовити
вимовка
вимовляти
вимовлятися
вимовний
вимовно
вимовчати
вимогти
вимогчи
вимок
вимокати
вимоленець
вимолити
вимолитися
вимолот
вимолоти
вимолотити
виморити
виморожувати
вимостити
вимотати
вимотувати
вимотуватися
вимочити
вимочки
вимочувати
вимочуватися
вимощати
вимощувати
вимудрувати
вимудруватися
вимурувати
вимусити
вимутюрхатися
вимучити
вимучувати
вимуштрувати
вимушувати
вим'я
вим'ята вівця
вим'яти
вина 1
вина 2
винагорода
винагороджувати
винагородити
винайти
винарня
винародовити
Буботати, -бочу, -чеш, гл. Ворчать. Медвідь бубоче. Вх. Зн. 34.
Випроваджати, -джаю, -єш и випроваджувати, -джую, -єш, сов. в. випровадити, -джу, -диш, гл. 1) Отправлять, отправить. Тую бабину дочку випровадив свиней напувать. ЗОЮР. II. 12. Тоді випровадили його додому. Рудч. Ск. І. 95. 2) Провожать, проводить. Випровадь мя ко Дунаю. Гол. І. 84. Вона його за ворота собаками випровадила. Мет. 115.
Заду́бти, -бну, -неш, гл. = задубіти.
Зруйнування, -ня, с. Разореніе, разрушеніе. Стор. II. 137.
Обхлюпуватися, -пуюся, -єшся, сов. в. обхлюпатися, -паюся, -єшся, одн. в. обхлюпну́тися, -ну́ся, -не́шся, гл. Оплескиваться, оплескаться, вплеснуться, обдать себя водой, обрызгаться. Увійшовши в воду, обхлюпнувся. Харьк. у.
Перцювати, -цю́ю, -єш, гл. 1) Очень энергично что либо дѣлать, чего либо требовать. А він по тій ріллі з конякою перцює, біга. Лубен. у. Вже не даремне батько так перцювали, щоб її (подушку) покласти їм у голови. Грин. II. 186. Та ну бо! й почне з-за Ядама гнути. Росказав би мерщій, що там, та й край, — перцює стара. Грин. II. 167. 2) Дѣлать строгій выговоръ, ругать. Мнж. 189.
Позлущуватися, -щуюся, -єшся, гл. То-же, что и злущитися, но во многихъ мѣстахъ.
Приписувати, -сую, -єш, сов. в. приписа́ти, -шу́, -шеш, гл. 1) Приписывать, приписать. 2) Писать, написать (въ письмѣ). Грин. II. 290, 100. Батько приписав з дому до сина, щоб той приїхав. Грин. II. 271. Наш москаль приписав, щоб йому хоч карбованців два подали. Кіевск. у. А ще од своїх рук листи писав, до Василя Молдавського посилав, а в листах приписував... АД. II. 100.
Розлучник, -ка, м. Разлучитель. Допоможи мені, моцний Боже, розлучника вбити, най не ходить, де я ходжу дівчину любити. Чуб. V. 385.
Штурмувати, -му́ю, -єш, гл. Штурмовать. Стали брати, брати штурмувати (Почаєв), хотіли в неволю християн забрати. Чуб. І. 160. Штурмом штурмували. К. Дз. 61.
Нас спонсорують: