Вимовляти, -ля́ю, -єш, сов. в. вимовити, -влю, -виш, гл.
1) Выговаривать, выговорить, произносить, произнести. Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом. Мила ж йому у погоню з плачем вимовляє: вернись, милий, голубчику, вернися додому.
2) Выговаривать, выговорить, обусловливать, обусловить. Я умовився за 20 рублів грошей, та ще вимовив собі кожух та чоботи.
3) Укорять, укорить, дѣлать, сдѣлать выговоръ.
Гу́мен, -на, м. Игуменъ. Гумен у них був чоловік дуже побожний.
Занего́дитися, -диться, гл. безл. Наступить дурной погодѣ. Занегодилось: все дощ та дощ.
За́стіжка, -ки, ж. Застежка, снурокъ или ленточка для завязыванія воротника рубахи. Подарую миленькому на застіжку стрічки. Во мн. ч. за́стіжки значитъ петли, въ которыя продѣвается застежка. В його червона стьожка гарна в застіжках. Як тобі, козаченьку, угодить, яку тобі та стьожину купить? Червоную, дівчино, червону, щоб висіла з застіжок додолу. Ум. застіжечка. Сукню шили да й покоротили... остаточки на подарочки, обрізочки на застіжечки.
Перепрашати, -ша́ю, -єш, гл. = перепрошувати. Сли-м кого образив, то перепрашаю.
Сюсі дѣтск. = пісі.
Хитю меж., выражающее качаніе. Хитю, хитю, малеє дитятко!
Чинка, -ки, ж. Выдѣлка кожъ.
Шклярка, -ки, ж. = склярка.
Шляга, -ги, ж. Большой деревянный молоть, то же, что и довбня.
