Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

вертю
вертялка
верх
верхи
верхівень
верхівець
верхівка
верхів'я
верхлюк
верхляк
верхнина
верхній
верхняк
верхоблюд
верхове
верховець
верховий
верховик
верховина
верховинець
верховинний
верховіття
верховод
верховода
верховодити
верховодиця
верховодка
верховодний
верхоглядка
верходуб
верхолаз
верхоляк
верхом
верхопасання
верхостьоб
верхоумка
верцадло
верч
верчик
верша
вершак
верше
вершень
вершечок
вершильні вила
вершина
вершити
вершитися
вершій
вершка
вершляг
вершник
вершнюк
вершня
вершняк
вершок
верштаб
веряйка
весела
веселечко
веселий
веселик
веселити
веселитися
веселиця
веселісінький
веселісінько
веселість
веселішати
веселка
веселковий
весело
веселонька и веселочка
веселувати
веселуха
весельце
веселюх
весівка
весіленько
весілля
весілчанин
весільний
весінний
весло
веслувати
веслюга
весна
веснівка
веснування
веснувати
весняний
веснянка
веснянкуватий
вести
вестися
весь
ветлина
ветуля
ветхий
вех
веха
вець!
вечеренька
вечеріти
вечерішний
вечерниці
вечерниця
вечерниченьки
вечерничити
вечернички
вечеровий
вечеря
вечеряти
вечір
вечірки
вечірній
вечірня
вечірок
вечірочок
вечорина
Го́пкати, -каю, -єш, гл. 1) Прыгать, топать, прыгая. Вх. Лем. 404. 2) Як уже вийдуть на улицю, то то вже співают дівчата, а хлопці гопкают дружби. Грин. ІІІ. 510.
Гружля́ти, -ля́ю, -єш, гл. Втаптывать, вдавливать. Ходя воли по озимені та й гружляють, бо земля мокра. Камен. у.
Довікува́ти, -ку́ю, -єш, гл. Дожить. Не довікуєш ти так віку. Хата, 165.
Дуле́й, -ле́я, м. Подстилка или логовище, которое мостится въ мокрую осень вокругъ стада овецъ, чтобы собаки знали свое мѣсто. Отара на ніч тирлується, а круг неї по дулеях розміщаються собаки; добре як найдеться з чого поробити дулеї. О. 1862. V. Кух. 31.
Забо́йство, -ва, с. Убійство. За ним злий діявол ходить, на гріх, на блуд, на забойство призводить. КС. 1894. IX. 442.
Заме́лювати, -люю, -єш, гл. Закатываться; сходить въ сторону. Сани замелюють. Женці почали замелювати з правого боку, та й поламали постать.
Недотепно нар. Неумѣло.
Поводарь, -ря́, м. Вожакъ; проводникъ. Він змалечку за поводаря в старців був. Харьк.
Повожатий, -того, м. = поводарь. Ішов кобзарь до Київа та сів спочивати: торбинками обвішаний. його повожатий. Шевч. 89.
Цямкати, -каю, -єш, гл. Чавкать, чмокать (при ѣдѣ). Вх. Зн. 79.
Нас спонсорують: