Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

визолотити
визолочувати
визубень
визублювати
визублюватися
визути
виїдати
виїдок
виїзд
виїзджати
виїздити 1
виїздити 2
виїсти
виїститися
виїхати
вийгравати
виймати
вийматися
вийна
вийти
викавзувати
виказ
виказати
виказитися
виказувати
викакати
викакатися
виканючити
викапаний
викарати
викарбувати
викати
викачалкувати
викачати
викачувати
викачуватися
викашлювати
викашлюватися
виквиляти
викидати 1
викидати 2
викидатися
викидний
викинути
википати
викисати
викичувати
викишкати
викінчити
викінчувати
виклад
викладаний
викладання
викладати
викладний
викладування
викладувати
викладчастий
викладчатий
викласти
виклеїти
виклесуватися
виклеювати
виклик
викликання
викликати 1
викликати 2
виклисувати
викличка
виклопотати
викльовувати
виклюнути
викобзати
виков
виковерзувати
виковзати
виковтати
виковувати
виковуватися
виколоти
виколупати
виколупувати
виколювати
виколядувати
викомпонувати
виконавець
виконання
виконати I
виконати II
виконувати
виконуватися
викопати
викопирсати
викопирсувати
викопувати
викопуватися
викоренити
викорінювати
викорінюватися
викоріняти
викормити
викорпати
викорпувати
викорчовувати
викорчувати
викос
викосити
викот
викотити
викохати
викохувати
викохуватися
викоцабнутися
викочувати
викочуватися
викошувати
викпити
викравка
викрадати
викрадатися
Буріння, -ня, с. Разрушеніе.
Відволода, -ди, ж. = відлига. Шух. I. 81.
Дотараба́нити, -ню, -ниш, гл. Дотащить, донесть. Насилу дотарабанила мішок, — дуже важкий. Богодух. у.
Жерелу́ха и жерлуха, -хи, ж. Раст. Lepidium Sativum.  
Зади́шливий, -а, -е. Удушливый (о человѣкѣ). Вх. Лем. 415. Желех.
Каломут, -та, -ту, ж. = каламут.
Нахоплятися, -пля́юся, -єшся, сов. в. нахопитися, -плю́ся, -пишся, гл. 1) Подоспѣвать, подоспѣть. А тут день уже нахопляється, треба на панщину йти. МВ. І. 100. На той саме час нахопився Чіпка. Мир. ХРВ. 330. 2) Натыкаться, наткнуться, встрѣчаться, встрѣтиться. На їх розмову нахопилася з-за хати старенька жінка. Мир. ХРВ. 12. Нахопився в лісі на вовків.
Нестатечність, -ности, ж. 1) Бѣдность. 2) Непостоянство.
Чорна, -ної, ж. Кутузка. Мир. ХРВ. 204. Обізвався, що (сільський) голова не до діла каже, а той зараз і гукнув: «У чорну його!» О. 1861. VIII. 95. Десятники повели усіх у чорну. Мир. Пов. І. 30.
Чупкар, -ра, м. Дубоносъ, Coecothraustes vulgaris. Вх. Лем. 453.
Нас спонсорують: