Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

винаходити
винаходитися
винен
винести
винизати
виникання
виникати 1
виникати 2
виникнути
винити
винитися
винишпорити
винищити
винищувати
винівка
виніженочка
винний I
винний II
винник
винниківна
винникувати
винницький
винниця
винниченко
винничка
винничок
виннюха
винняти
вино
виноват
виновате
винователь
виноватець
виноватий
виноватити
виноватниця
виновацтво
виновий 1
виновий 2
виноград
виноградовий
виноградочок
винозор
виноколо
виносити 1
виносити 2
виноситися
винотока
винохід
виношати
виношувати
виношуватися
винувати
винуватися
винужати
винурятися
виньмати
винюхати
винюхувати
винянчити
винянчитися
виняти
винятковий
виняток
виорати
виорювати
виорюватися
випадати
випадковий
випадок
випалити
випалювання
випалювати
випаляти
випарити
випаровувати
випарубок
випарювати
випарюватися
випас
випасати
випаскудити
випаскудитися
випасти
випасувати
випатрати
випахатися
випекти
випелешити
випереджати
виперти
випестити
випестувати
випечатати
випивати
випилювати
випиляти
випинати
випинатися
випис
виписати
виписувати
виписуватися
випит
випитати
випити
випиток
випитування
випитувати
випитуватися
випихати
випихач
випідпідьомкатися
випікання
випікати
випікатися
випірати
випіратися
випірнути
виплавати
Зато́чуватися, -чуюся, -єшся, сов. в. заточи́тися, -чу́ся, -чишся, гл. 1) Пошатываться, пошатнуться. Ой оре міщанин та й заточується. Чуб. V. 1075. Одного ранку Трохим устав з ліжка і ноги його заточилися. Левиц. І. 370. 2) О саняхъ: забѣгать въ сторону. Заточуються сани. Н. Вол. у.
Короб, -ба, м. Родъ корзины, ящика изъ дуба или прутьевъ. Коробом Сонце, спіном дощ. Ном. № 571.
Переметати, -мечу, -чеш, гл. Перебросить. А я тую річку човном перемечу. Гол. I. 248.
Розбуватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. розбутися, -буюся, -єшся, гл. Разуваться, разуться. Ох і ночував я в своєї дівчини да й не розбувався. Мет. 240.
Роскудовчити, -ся. Cм. роскудовчувати, -ся.
Татаронька, татарочка, ж. Ум. отъ татарка.
Тройчаки, -ків, м. мн. Вилы съ тремя зубьями. Харьк. г.
Угороджувати, -джую, -єш, сов. в. угороди́ти, -джу́, -диш, гл. Вонзать, вонзить, запускать, запустить (когти). Та вгородила в своє серденько гострий ніж. Н. п. Немов хто гострий ніж угородив у серце старій Мотрі. Мир. ХРВ. 172.
Халаштан, -на, м. Скопецъ, кастрать. Канев. у.
Химерно нар. Странно, смѣшно.
Нас спонсорують: